Реіндустріалізація України: секторальна та горизонтальна база для сценарного аналізу 2030–2035

Тип документа:** інтегрований аналітичний звіт.

Предмет: промислова база України, горизонтальні обмеження відновлення та підготовка до подальшого сценарного і макроекономічного аналізу.

Охоплення: металургія, енергетика, хімічна промисловість, машинобудування, будівництво, сільське господарство, людський капітал, інфраструктура і логістика, тарифи та промислова собівартість, фінанси й капітал ризику.

Горизонт аналізу: поточний стан після шоку 2022 року, ознаки адаптації, структурні обмеження та рамка для сценарного мислення до 2030–2035 років.

Методична межа: звіт не є математичною моделлю, не містить нового макроекономічного прогнозу і не розраховує приріст ВВП. Він систематизує підготовлені секторальні й горизонтальні матеріали та формує доказову основу для наступного етапу — агрегації секторів і макроекономічного прогнозування.

Джерельна основа: підготовлені доменні звіти, контрольований масив джерел, таблиці та дані, зібрані в межах проєктного пакета. Джерела й дані подаються окремо у фінальному списку джерел та додатку даних.

Стиль: аналітичний, читабельний, без внутрішніх технічних кодів, без непідтверджених оцінок і без декларативних висновків, які не випливають із джерел.

** Україна входить у наступний етап відновлення з промисловою системою, яка одночасно зберегла діючі виробничі ядра і втратила частину довоєнної конфігурації. Після 2022 року питання відбудови не можна зводити до фізичного ремонту зруйнованих об’єктів. Вирішальним стає інше: чи може країна перетворити потребу у відновленні на виробничу спроможність, робочі місця, технологічне оновлення, експортну здатність і більшу додану вартість усередині економіки.

Цей звіт розглядає промислову базу України через десять взаємопов’язаних напрямів. Перші шість описують виробничі сектори: металургію, енергетику, хімічну промисловість, машинобудування, будівництво та сільське господарство. Наступні чотири описують горизонтальні обмеження, які проходять через усі сектори: людський капітал, інфраструктуру і логістику, тарифи та промислову собівартість, фінанси й капітал ризику.

Логіка звіту полягає в тому, що жоден сектор не відновлюється ізольовано. Металургія залежить від енергії, логістики, людського капіталу, CBAM-вимог, фінансування і попиту з боку будівництва та машинобудування. Хімічна промисловість залежить від газу, електроенергії, аграрного попиту, імпорту, стратегічних активів і здатності запускати складні виробництва. Машинобудування залежить від металу, інженерів, компонентів, стандартів, оборонного попиту, цивільних інвестицій і доступу до нових ринків. Будівництво залежить від матеріалів, енергії, кадрів, проєктного управління, регіональної безпеки й фінансування. Сільське господарство залежить від землі, логістики, добрив, пального, техніки, елеваторів, переробки та експорту.

Горизонтальні фактори не є фоном. Вони визначають межі відновлення. Якщо немає людей, обладнання не працює. Якщо немає стабільної енергії, заводи зупиняються або працюють дорожче. Якщо логістика дорожчає, експорт втрачає маржу. Якщо тарифи й ціни на ресурси нестабільні, підприємство не може планувати модернізацію. Якщо ризик не застрахований і не розподілений, інвестиційний проєкт не стає банківським. Якщо відбудова не має матеріальної бази, фінансування не перетворюється на фізичні об’єкти.

Тому звіт не описує відновлення як одне лінійне явище. В одних секторах є ознаки адаптації й часткового відскоку. В інших працює вузьке ядро активів. У частині напрямів попит підтримується війною, ремонтами, оборонними замовленнями або інфраструктурними потребами. Водночас майже всюди присутні однакові обмеження: енергетична нестабільність, дорожча логістика, кадровий дефіцит, слабкий доступ до довгого капіталу, імпортна залежність у критичних компонентах, нижча виробнича база після втрат активів і нерівномірність регіонального відновлення.

Завдання звіту — зібрати ці обмеження в одну промислову картину. Для цього кожен розділ побудований не як каталог фактів, а як пояснення виробничої логіки сектору: яку роль він виконує, що змінилося після 2022 року, які вузли залишаються критичними, як сектор пов’язаний з іншими частинами економіки і що це означає для подальшого сценарного аналізу.

У цьому документі не робиться новий прогноз ВВП і не розраховується ефект реіндустріалізації. Такий розрахунок потребує окремої моделі, узгоджених припущень, часових рядів, секторних коефіцієнтів, перевірки подвійного рахунку і сценарної рамки. Поточний звіт виконує попередню роботу: він формує карту секторних і горизонтальних факторів, які пізніше мають бути агреговані у сценарії.

Звіт також не підміняє джерела новими оцінками. Якщо дані подані у підготовлених секторальних матеріалах або контрольованих джерелах, вони використовуються як вхідна доказова база. Якщо даних недостатньо, це має бути зафіксовано у додатку або аудиті, а не замінено припущенням. Такий підхід потрібен тому, що наступний етап роботи — сценарне і макроекономічне моделювання — має спиратися на відтворювану базу, а не на риторичну впевненість.

Головне питання, яке проходить через увесь звіт: які умови потрібні, щоб Україна не лише ремонтувала втрати, а поступово відновлювала промислову спроможність? Відповідь не може бути односекторною. Металургія потребує енергії, логістики, CBAM-готовності й капіталу. Енергетика потребує відновленої керованої потужності, мереж, кадрів і фінансування. Хімія потребує газу, електроенергії, стратегічних активів і попиту. Машинобудування потребує кооперації, інженерів, стандартів і серійності. Будівництво потребує матеріальної бази, прозорих проєктів і кадрів. Аграрний сектор потребує логістики, добрив, розмінування, фінансування і переробки. Усі вони потребують людського капіталу, інфраструктури, прогнозованих тарифів і фінансових інструментів, які знижують ризик.

Звіт має дві функції. Перша — дати цілісну картину вже підготовлених секторальних матеріалів. Друга — підготувати перехід до сценарної роботи. У фінальному блоці окремо показано перший підхід до трьох сценарних траєкторій: інерційної, шокової і трансформаційної. Це ще не математичний прогноз. Це структурована рамка, яка показує, які фактори треба агрегувати на наступному етапі, щоб перейти від опису секторів до макроекономічної оцінки.

**

** Українська металургія увійшла у поточний етап із різко звуженою виробничою базою. До 2014 року в країні працювали дванадцять виробників сталі із сумарною потужністю близько 42 млн тонн. Після втрат активів і руйнування частини промислового контуру залишилося шість підприємств, з яких працюють п’ять; контрольне джерело подає номінальну потужність виробництва сталі після втрат на рівні 16,5 млн тонн [1]. Це не тимчасове відхилення від довоєнної траєкторії, а нова промислова конфігурація, у якій частина активів, логістики і внутрішніх зв’язків уже не виконує попередньої ролі.

Фактичний випуск підтверджує масштаб зламу. У 2019–2021 роках Україна виробляла приблизно 20–21 млн тонн сталі на рік: 20,85 млн тонн у 2019 році, 20,62 млн тонн у 2020 році та 21,37 млн тонн у 2021 році [10]. Після шоку 2022 року виплавка сталі знизилася до 6,26 млн тонн; у 2023 році становила 6,23 млн тонн, у 2024 році — 7,58 млн тонн, а у 2025 році контрольний ряд подає 7,41 млн тонн [10]. Часткове відновлення після 2022 року відбувається на новій нижчій базі, тому просте повернення попиту або окремих маршрутів не відновлює довоєнний масштаб галузі.

У глобальному порівнянні цей розрив ще помітніший. Світове виробництво сталі у 2025 році становило близько 1,85 млрд тонн, а найбільшими виробниками були Китай, Індія та США [2]. Українські підприємства конкурують у середовищі, де великі виробники мають кращий доступ до капіталу, стабільнішу логістику, масштабніші внутрішні ринки й нижчий безпековий ризик. Для України головне питання полягає не лише в обсязі сталі, а в здатності виробляти стабільно, з контрольованими витратами і зрозумілим доступом до ринку.

** Металургія не втратила промислову суб’єктність. Її робоче ядро зберігається на кількох майданчиках, але стало вужчим і більш навантаженим. У контрольному джерелі наведено завантаження діючих потужностей на рівні 84%, а для окремих агрегатів — майже повне завантаження [1]. Це показує адаптацію підприємств, але не є доказом повного відновлення сектору. Висока інтенсивність роботи на меншій кількості активів не компенсує втрату частини заводів, коксових вузлів, портової логістики і довоєнної виробничої географії.

На рівні підприємств видно кілька опорних точок. ArcelorMittal Kryvyi Rih у 2025 році збільшив виробництво сталі до 1,69 млн тонн, чавуну до 2,53 млн тонн, прокату до 1,56 млн тонн і коксу до 1,46 млн тонн проти 2024 року [6]. «Запоріжсталь» зберігає значні номінальні параметри агломераційного, доменного, сталеплавильного та прокатного виробництва, а також залишається великим роботодавцем [7]. Interpipe працює в електросталеплавильному сегменті через Dniprosteel із річною потужністю 1,3 млн тонн [8]. Разом ці майданчики формують промислове ядро, на яке може спиратися подальша модернізація.

Водночас для оцінки сектору важливо бачити не тільки активи, що працюють, а й вузли, які вибули з системи. Руйнування Авдіївського коксохімічного заводу стало втратою не одного підприємства, а частини вертикально інтегрованого металургійного ланцюга [9]. Разом із вибуттям маріупольських активів це послабило зв’язок між сировиною, коксом, чавуном, сталлю та прокатом. Галузь стала більш залежною від перебудови постачання, альтернативної логістики, імпорту окремих ресурсів і нових технологічних маршрутів.

** Металургія залишається експортною галуззю, але її експортний контур став вужчим, дорожчим і більш залежним від європейського напрямку. До повномасштабної війни значна частина продукції йшла морем. Блокада чорноморських портів і перебудова маршрутів стали одним із ключових чинників втрати ринків і зростання логістичних витрат [3]. Це змінило не лише географію продажів, а й маржу, оборотний капітал і здатність підприємств планувати виробництво.

У 2023 році експорт чорних металів становив 4,76 млн тонн на $2,64 млрд, причому найбільшою позицією були напівфабрикати, а не продукція глибшої переробки [12]. Така структура показує, що сектор зберігає експортну функцію, але значна частина вартості все ще формується на нижчих переділах. Географічно ЄС став головним напрямом для українських чорних металів [12]. Це підтримує збут, але водночас прив’язує українських виробників до європейських регуляторних і кліматичних вимог.

Експортна виручка демонструє відновлення, але не повертає сектор до попереднього масштабу. У 2023 році виручка від експорту чорних металів становила $2,648 млрд, у 2024 році — $3,096 млрд, у 2025 році — $3,339 млрд [13]. Це позитивний рух після падіння, але він відбувається на нижчій виробничій базі та з новими витратами. Внутрішній попит також не може швидко замінити зовнішні ринки: у 2022 році металоспоживання в Україні скоротилося на 55% [11]. Будівництво, інфраструктура, оборонні замовлення й машинобудування створюють попит, але він нерівномірний і залежить від бюджетних, донорських та безпекових умов.

** Енергія стала одним із головних обмежень для металургії. Для виробника сталі важлива не тільки ціна електроенергії або газу, а й прогнозованість постачання. Неритмічність електропостачання означає простої, додаткові витрати на резервні рішення, складніший графік плавок і вищу собівартість. У секторі, який уже втратив частину активів і логістичної гнучкості, енергетична нестабільність безпосередньо зменшує конкурентність.

Цей тиск діє на всіх етапах: від агломерації та доменного виробництва до електросталеплавильних маршрутів, прокату, ремонту обладнання і внутрішньої логістики підприємств. Для електросталеплавильних потужностей стабільна електроенергія є основою виробничої економіки. Для інтегрованих підприємств критичними залишаються також газ, кокс, залізорудна сировина, транспорт і ремонтна база. Тому металургія не може бути відновлена окремо від енергетичного й логістичного контурів.

BAM і технологічна модернізація** Європейський вуглецевий режим перетворює технологію виробництва на умову доступу до ринку. CBAM переходить у повноцінний режим із 2026 року, а імпортери товарів, що потрапляють під механізм, мають виконувати авторизаційні та звітні вимоги [5]. Для української сталі це означає, що конкурентність у ЄС залежатиме не тільки від ціни й якості, а й від вуглецевого профілю продукції.

Це змінює зміст модернізації. Вона більше не обмежується ремонтом обладнання або підвищенням енергоефективності. Потрібні дані про викиди, контроль технологічного маршруту, підготовка до звітності, інвестиції в нижчовуглецеві процеси та здатність довести параметри продукції покупцеві. У контрольному джерелі потреба капітальних інвестицій для декарбонізації української металургії подана на рівні близько $12 млрд [4]. Такий масштаб не може бути профінансований лише звичайним оборотним капіталом підприємств.

Технологічна траєкторія вже має окремі опорні елементи: електросталеплавильне виробництво, енергоефективні програми, підготовку до DRI-маршрутів, розвиток нішевих продуктів і нових переділів [1], [8], [15]. Проте окремі проєкти не створюють системної модернізації самі по собі. Для сектору потрібен зв’язок між капіталом, енергетикою, промисловими даними, експортними вимогами, людським капіталом і державними інструментами зниження ризику.

** Металургія залежить від людей не менше, ніж від печей, портів або електроенергії. Сектору потрібні металурги, енергетики, ремонтні бригади, інженери, технологи, машиністи, електрики, оператори, фахівці з безпеки й виробничого планування. Виробничий огляд фіксує гострий дефіцит праці у промисловості та значний розрив між вакансіями і кандидатами після 2021 року [14]. Для металургії це означає ризик втрати не тільки працівників, а й виробничої пам’яті.

Кадрова проблема посилюється мобілізацією, міграцією, старінням робочої сили й конкуренцією за технічних спеціалістів між промисловістю, оборонним сектором, енергетикою та будівництвом. Навіть якщо попит на метал зростатиме, запуск додаткових змін, ремонт обладнання, модернізація і контроль якості вимагатимуть людей, яких не можна швидко замінити коротким навчанням. Тому програми підготовки, повернення працівників, дуальної освіти, перекваліфікації та підтримки ветеранів є частиною виробничої стійкості, а не соціальним додатком.

** Металургія зберегла робоче ядро, експортну функцію і технологічні точки модернізації. Але вона працює в іншій конфігурації, ніж до 2022 року: менша фізична база, дорожча логістика, енергетичний ризик, обмежений внутрішній попит, дефіцит кадрів і жорсткіший доступ до європейського ринку. Це не сектор швидкого автоматичного відновлення. Це сектор, де кожне покращення залежить від одночасного вирішення кількох вузлів.

Найближча практична логіка для металургії — стабілізувати діюче ядро, зменшити енергетичну й логістичну невизначеність, підготувати продукцію до CBAM, підтримати модернізацію нижчовуглецевих маршрутів і зберегти виробничі кадри. Якщо ці умови не будуть виконані, сектор залишиться важливим, але обмеженим виробником на нижчій базі. Якщо вони будуть виконані, металургія може знову стати опорою для будівництва, машинобудування, інфраструктурної відбудови та експорту продукції з вищою доданою вартістю.

**

** Енергетика визначає межі відновлення для всієї промислової системи. Для металургії вона формує собівартість і стабільність плавок. Для хімічної промисловості — ціну газу, електроенергії та базових реагентів. Для машинобудування — ритмічність виробництва, роботу верстатів, термічних процесів і випробувальних стендів. Для будівельних матеріалів — ціну цементу, бетону, скла, кераміки та ізоляції. Для аграрного сектору — сушіння, зберігання, переробку, насоси, логістику й холодильний ланцюг.

Після 2022 року енергетика перестала бути лише інфраструктурним сектором. Вона стала одним із головних обмежувачів виробництва. Питання полягає не тільки у фізичній наявності генерації, а в тому, чи може промисловість отримувати електроенергію і газ у потрібний час, за прогнозованою ціною і без постійного ризику зупинки виробничого циклу.

** Ключова проблема — скорочення доступної керованої потужності. За оцінкою IEA, до 2022 року Україна мала близько 38 ГВт доступної диспетчеризованої генерації. Втрати першого року війни через окупацію, руйнування або пошкодження становили 19 ГВт, а після додаткових концентрованих атак навесні 2024 року доступна потужність знизилася до 12 ГВт [16]. Перед зимою 2024/2025 року було відновлено 3 ГВт, але сама глибина падіння показує структурну зміну: енергосистема працює не у звичайному режимі експлуатації, а в режимі ремонту, захисту і балансування [16].

Окремо треба розділяти встановлену потужність і фактичну доступність. EIA подає, що країна зберігала встановлену генераційну потужність близько 60 ГВт, але війна порушила значну частину спроможності цієї потужності реально працювати [17]. Для промисловості це принципова різниця. Завод живиться не від статистичної встановленої потужності, а від доступної електроенергії в конкретний час, із конкретною ціною, графіком і ризиком обмежень.

Найбільш стабільним ядром залишаються атомні електростанції на контрольованій території. IEA фіксує, що три діючі атомні станції у західній і центральній Україні разом забезпечують близько 50% генераційної потужності країни, або 7,7 ГВт [16]. EIA також подає, що у 2023 році атомна генерація була головним джерелом електроенергії — 51,94 ТВт·год, або 50,6% виробництва електроенергії [17]. Це робить атомну генерацію опорою системи, але також підвищує значення мереж, підстанцій і зовнішніх ліній живлення.

• та відновлюваної генерації**

Теплова генерація зазнала найважчих ударів. EIA фіксує повідомлення України про те, що половина енергогенеруючої потужності була порушена внаслідок атак, які відновилися з березня 2024 року; серед цілей були ДніпроГЕС, п’ять із шести електростанцій DTEK, київська мережа, підземне газосховище в Червоноградському районі, Канівська ГЕС і Трипільська ТЕС потужністю 1,8 ГВт, яка була знищена [17]. IREX подає ще жорсткіший індикатор для теплової генерації: станом на червень 2024 року 73% теплових генеруючих блоків були виведені з роботи, а доступною залишалася лише частина довоєнної спроможності [18].

Це створює ризик для пікових навантажень. Атомна генерація дає великий базовий обсяг, але теплова, гідро- і маневрова генерація потрібні для гнучкості, вечірніх піків, аварійного балансування і зимового проходження. Коли ці сегменти пошкоджені, промисловість отримує не лише вищу ціну, а й гіршу прогнозованість режимів споживання.

Відновлювана енергетика також не є простим компенсатором. До початку 2022 року Україна наростила сонячну і вітрову потужність до 9,823 ГВт, з яких 8,062 ГВт припадало на сонячну генерацію і 1,761 ГВт — на вітрову [17]. Проте частина цієї потужності опинилася на окупованих територіях або в зоні підвищеного ризику. За даними EIA, DTEK втратив близько 70% вітрової потужності, розташованої на окупованих територіях, а дві найбільші сонячні станції сукупною потужністю 600 МВт розміщені в окупованих частинах Дніпропетровської області [17]. Децентралізація й нові відновлювані проєкти важливі, але вони потребують мереж, накопичувачів, захисту і промислової інтеграції.

** Синхронізація з європейською енергосистемою стала одним із головних стабілізаторів. Після початку вторгнення Україна перейшла до синхронізації з європейською мережею, а не з попереднім контуром, пов’язаним із Росією [17]. Це зменшило ризик системної ізоляції, відкрило можливість імпорту й експорту електроенергії та створило технічну рамку для глибшої інтеграції з європейським ринком.

Імпорт зменшує дефіцитний ризик, але не замінює внутрішньої адекватності. Він залежить від міждержавної пропускної спроможності, цін у сусідніх країнах, аварійної ситуації в Україні та здатності промислових споживачів платити за дорожчу електроенергію. У контрольному джерелі зафіксовано, що після інтерконекції імпорт електроенергії з Європи зріс на 94% — з 415 млн кВт·год до 935 млн кВт·год [17]. Окремий операційний сигнал за 2026 рік показує, що імпорт електроенергії у січні зріс на 40% і досяг рекордних 894 ГВт·год [19].

Для промисловості європейська інтеграція має дві сторони. Вона дає страховий контур: імпорт, синхронізацію, аварійну підтримку і майбутній доступ до ринкових правил ЄС. Але вона не гарантує дешевої енергії. Якщо підприємства купують електроенергію в умовах дефіциту, імпорту і пікового попиту, інтеграція зменшує ризик відключень, але не усуває проблему собівартості.

** Газовий контур також змінився. Україна історично була транзитною країною для російського газу, але після 2014 року замінила прямі російські поставки імпортом із європейських напрямів, а з 1 січня 2025 року припинила транзит російського газу після завершення п’ятирічної угоди [23]. Це має енергетичне, фінансове і політичне значення. З одного боку, зменшується залежність від російської інфраструктурної логіки. З іншого боку, країна втрачає транзитні доходи й має підтримувати газову стабільність через інші маршрути, власний видобуток, зберігання та імпорт.

Перші нові маршрути вже з’явилися. EIA фіксує, що наприкінці грудня 2024 року DTEK отримав перший вантаж американського LNG обсягом 3,5 млрд куб. футів через грецький термінал Revithoussa [23]. Для промисловості це важливо не як одинична поставка, а як сигнал зміни енергетичної географії. Газ для хімії, теплової генерації, промислового тепла і резервних рішень залежатиме від ширшого набору джерел, але також від логістики, валютної ціни, контрактів і стану інфраструктури.

** Вартість енергії стала прямим обмеженням для промислової конкурентності. За даними GMK Center, у 2025 році ціни на електроенергію і газ для українських промислових споживачів істотно зросли, а ціни на обидва ресурси були значно вищими, ніж для промислових споживачів у ЄС [21]. На ринку електроенергії “на добу наперед” після відносно стабільного весняно-літнього періоду з рівнем 4 600–5 400 грн/МВт·год відбувся стрибок у жовтні–грудні до 6 900 грн/МВт·год, а середньозважена ціна купівлі-продажу у грудні досягла 6 881 грн/МВт·год проти 5 548 грн/МВт·год на початку року [21].

Джерело пов’язує це з дефіцитом генерації після пошкодження або знищення енергооб’єктів, більшою часткою дорогої газової генерації, залежністю від імпорту і потребою покривати зимові піки дорожчими джерелами генерації [21]. Для підприємств це означає, що енергетичний ризик входить у собівартість продукції. Металургія втрачає цінову гнучкість; хімія отримує подвійний тиск через газ і електроенергію; будівельні матеріали дорожчають через енергоємні процеси; агропереробка й холодильні ланцюги стають дорожчими; машинобудування отримує вищі витрати на операції, які потребують стабільної потужності.

** Енергетична стійкість залежить не тільки від обладнання. IREX фіксує, що зайнятість в енергетичному секторі знизилася з приблизно 300,8 тис. працівників у 2021 році до 286 тис. у 2023 році [18]. Формально це не виглядає як обвал, але структура дефіциту важливіша за загальну чисельність. Сектор має нестачу електриків, електроінженерів, диспетчерів, фахівців з цифрових систем, техніків мереж, спеціалістів з відновлюваної енергетики, накопичувачів і модернізованого управління мережею [18].

Цей дефіцит прямо впливає на промисловість. Коли енергосистема пошкоджена, потрібні ремонтні бригади, інженери підстанцій, диспетчери, фахівці з релейного захисту, автоматизації, зв’язку, кіберзахисту й проєктування децентралізованої генерації. Якщо ці люди відсутні або перевантажені, відновлення потужностей сповільнюється, мережеві ризики накопичуються, а промислові споживачі довше працюють у режимі обмежень і аварійних рішень.

** Енергетика стала головним горизонтальним обмеженням промислової відбудови. Її проблема полягає не тільки у зруйнованих об’єктах і не тільки в ціні. Ключова напруга — між потребою промисловості у стабільній, прогнозованій і конкурентній енергії та фактичним станом системи, яка одночасно ремонтується, захищається, імпортує, балансує дефіцит і проходить новий етап інтеграції з Європою.

Найближча практична логіка для енергетики — відновлення доступної керованої потужності, захист атомної та мережевої інфраструктури, розвиток децентралізованої генерації, накопичувачів і гнучкості, збільшення пропускної спроможності з ЄС, контроль вартості енергії для промисловості та підготовка технічних кадрів. Без цього промислові сектори залишаться залежними від імпорту, аварійних графіків, дорогих піків і локальних зупинок. З цим контуром енергетика може знову стати базою для виробництва, а не головним джерелом промислового ризику.

**

** Хімічна промисловість України після 2022 року працює не як широкий повноцінний комплекс, а як звужений набір діючих виробництв із високою залежністю від газу, електроенергії, логістики й попиту аграрного сектору. Найпомітнішим ядром залишаються азотні добрива. Саме вони з’єднують хімічну промисловість з аграрною економікою, валютним балансом, енергетикою і продовольчою безпекою.

У виробництві азотних добрив домінує OSTCHEM, який об’єднує Черкаський «Азот», «Рівнеазот», Сєвєродонецький «Азот» і «Стирол». У 2024 році діючі підприємства холдингу виробили 1,8 млн тонн мінеральних добрив — на 13% менше, ніж у 2023 році, і приблизно на 67% нижче довоєнного рівня близько 5,4 млн тонн [24]. Це означає, що сектор зберіг промислову функцію, але працює на значно нижчій базі, ніж до повномасштабної війни.

Черкаський «Азот» став головним стійким активом цієї частини галузі. Його проєктна потужність з виробництва аміаку становить 960 тис. тонн на рік, карбаміду — 890 тис. тонн на рік, а загальна потужність з випуску мінеральних добрив сягає близько 3 млн тонн на рік [25]. У 2024 році завод випустив 1,4 млн тонн продукції, тобто забезпечив основну частину виробництва OSTCHEM [25]. Така концентрація підтримує сектор, але водночас створює ризик: стійкість галузі залежить від невеликої кількості майданчиків.

Рівнеазот залишається другим активним елементом цього ядра, але його динаміка слабша. У 2024 році випуск підприємства скоротився на 22% — з 528 тис. тонн до 407 тис. тонн [24]. Дані першого півріччя 2025 року підтверджують тиск на сектор: OSTCHEM виробив 849,9 тис. тонн добрив, що на 7,5% менше проти аналогічного періоду попереднього року, а імпорт карбаміду вперше вдвічі перевищив українське виробництво цього продукту [34].

** Одеський припортовий завод показує іншу сторону проблеми: Україна має стратегічні хімічні активи, але частина з них не виконує повноцінної виробничої ролі. Завод має два агрегати з виробництва аміаку проєктною потужністю 900 тис. тонн на рік, а також потужності з перевантаження аміаку на 4,0 млн тонн на рік і карбаміду на 3,5 млн тонн на рік [26]. У 2024 році фактичне виробництво становило лише 16 тис. тонн аміаку — менше 2% від потужності, а боргове навантаження сягало 17 млрд грн [26].

Цей приклад важливий для всієї галузі. Проблема полягає не тільки у фізичній наявності обладнання. Для запуску хімічного активу потрібні газ за конкурентною ціною, оборотний капітал, збут, логістика, фінансова реструктуризація, робочі зміни, ремонтна база й управління ризиками. Без цих умов навіть велика проєктна потужність не перетворюється на промисловий випуск.

** Хімічна промисловість є однією з найбільш чутливих до енергетичних цін галузей. Для азотної хімії природний газ є не лише паливом, а й технологічною сировиною для синтезу аміаку, карбаміду та інших базових продуктів [27]. Тому зростання ціни газу впливає на сектор сильніше, ніж на більшість інших виробництв: воно підвищує і прямі енергетичні витрати, і вартість самого хімічного процесу.

У контрольному джерелі структура собівартості хімічної продукції подана з домінуванням сировини та природного газу: вони формують 50–60% загальних витрат, а енергетичні витрати додають ще один значний блок [28]. Для виробника добрив це означає, що навіть за наявності попиту виробництво може втрачати конкурентність, якщо газ дорожчий, ніж у країнах-конкурентах або в імпортних постачальників готової продукції.

Електроенергія створює другий шар тиску. У 2024 році тариф для населення становив 2,64 грн/кВт·год після червневого підвищення, тоді як промисловий тариф подавався у діапазоні 4,5–5,0 грн/кВт·год [29]. Для хімічної промисловості це означає не лише вищу операційну собівартість, а й фактичне включення частини соціального навантаження в промислову ціну енергії. Така модель зменшує маржу підприємств, обмежує модернізацію і робить імпортні продукти сильнішими на внутрішньому ринку.

** Хімічний експорт після 2022 року втратив частину ваги в загальному товарному експорті України. У довоєнний період хімічна промисловість формувала приблизно 5–6% загального товарного експорту. У 2022 році ця частка скоротилася приблизно до 3,5%: хімічний експорт становив $1,56 млрд при загальному експорті близько $44 млрд [30]. OEC також подає $1,56 млрд експорту хімічної продукції у 2022 році та позиціонує Україну як 70-го експортера хімікатів у світі [31].

Це падіння важливе не тільки для зовнішньої торгівлі. Хімічна продукція має довші виробничі ланцюги, ніж сировинний експорт: газ, реагенти, електроенергія, технічне обслуговування, тара, логістика, лабораторний контроль, аграрні канали збуту. Коли експорт скорочується, країна втрачає не лише валютну виручку, а й частину промислової зайнятості, податкової бази і внутрішнього попиту на суміжні послуги.

Внутрішній ринок також не компенсує втрати автоматично. Частка імпорту у споживанні хімічної продукції досягла 78% [32]. Це означає, що значна частина доданої вартості, виробничої зайнятості та промислової компетенції формується за межами країни. Для аграрного сектору імпорт добрив може тимчасово закривати потребу, але для промислової стратегії це посилює залежність від зовнішніх цін, валютного курсу, логістики й торгових умов.

** Хімічна промисловість залишається значним роботодавцем, але її кадрова база звузилася. За даними CEFIC, у 2022 році в хімічній промисловості України працювало 125 851 особа на 5 694 підприємствах, а оборот галузі становив €5,2 млрд [33]. У довоєнний період у великому та середньому сегменті працювало понад 1 600 підприємств із орієнтовною чисельністю персоналу 140–150 тис. осіб [33]. Після 2022 року сектор втратив частину працівників, а подальша стабільність залежить від збереження інженерів, операторів, технологів, лабораторного персоналу й ремонтних команд.

Для хімії кадрове питання має особливу вагу. Це не галузь, де виробництво можна швидко відновити лише закупівлею обладнання. Потрібні технологічна дисципліна, промислова безпека, контроль якості, робота з небезпечними речовинами, знання агрегатів, енергетики, компресорного обладнання, систем водопідготовки й екологічного контролю. Втрата фахівців зменшує не лише поточний випуск, а й здатність запускати зупинені активи.

** Хімічна промисловість є частиною ширшої переробної бази, яка формує значну частку податкових надходжень. У контрольних джерелах переробна промисловість подана як сектор, що стабільно забезпечує 17,6–17,9% податкових надходжень зведеного бюджету, поступаючись лише оптовій та роздрібній торгівлі [30]. У 2023–2024 роках переробна промисловість показувала часткове відновлення, зокрема через адаптацію логістики, відновлення роботи окремих хімічних активів і попит на фармсубстанції та засоби захисту рослин [30].

Для хімічного сектору це означає, що відновлення не повинно обмежуватися добривами. Добрива є найвидимішим ядром, але галузь також включає базову хімію, полімери, промислові гази, фармацевтичні інгредієнти, засоби захисту рослин, побутову хімію та спеціалізовані продукти. Чим глибша переробка, тим більший потенціал для податків, зайнятості, внутрішнього заміщення імпорту й експорту з вищою доданою вартістю.

** Хімічна промисловість зберегла робоче ядро, але це ядро вузьке і вразливе. Черкаський «Азот» і «Рівнеазот» підтримують виробництво добрив, однак значна частина довоєнної потужності або втрачена, або не працює на повну. Одеський припортовий завод показує масштаб прихованої промислової спроможності, яка не перетворюється на випуск через фінансові, енергетичні й операційні обмеження.

Найближча практична логіка для сектору — стабілізувати газові та електроенергетичні умови для базової хімії, зменшити імпортну залежність у продуктах, де Україна має виробничу базу, перезапустити або реструктуризувати стратегічні активи, підтримати технологічну безпеку і зберегти кадри. Без цього хімічна промисловість залишиться сектором окремих працюючих майданчиків і високої імпортної залежності. З цим контуром вона може стати промисловою опорою для аграрного сектору, переробки, фармацевтики, матеріалів і майбутньої експортної диверсифікації.

**

** Машинобудування є сектором, через який промислова економіка перетворює метал, електроенергію, інженерну працю й технологічну компетенцію на обладнання, транспортні засоби, виробничі лінії, ремонтні системи та оборонні вироби. Його значення не обмежується власним випуском. Машинобудування визначає, чи може країна модернізувати заводи, ремонтувати енергетичну інфраструктуру, виробляти аграрну техніку, підтримувати транспорт, локалізувати обладнання для будівництва й створювати нові промислові продукти.

Після 2022 року сектор опинився в нерівномірному стані. Частина підприємств втратила ринки, логістику, кадри або доступ до комплектуючих. Частина зберегла виробництво через ремонтні замовлення, оборонний попит, локалізацію окремих вузлів і потреби відбудови. Через це машинобудування не можна описувати як однорідну галузь. Його фактичний стан залежить від підсектору: обладнання, автомобільні компоненти, залізничний і транспортний сегмент, електротехніка, ремонт, оборонні системи, аграрна техніка й спеціалізовані інженерні вироби.

** Довоєнна база машинобудування була ширшою за поточну, але вже до 2022 року сектор мав структурні проблеми: втрату частини традиційних ринків, старіння обладнання, слабкі інвестиції, залежність від імпортних компонентів і недостатню інтеграцію у високотехнологічні ланцюги ЄС. Повномасштабна війна додала фізичні втрати, релокацію, збої постачання, кадровий дефіцит і зростання енергетичних витрат.

Джерельний пакет показує різкий розрив між цивільним і оборонним контуром. Для промисловості загалом на початку 2024 року наведено завантаженість виробничих потужностей 63,4%, але для машинобудування без оборонного сектору реальний показник поданий нижчим — орієнтовно 40–55% залежно від підгалузі [38]. Водночас оборонне машинобудування працює з набагато вищим завантаженням [38]. Це означає, що сильний оборонний попит не можна автоматично переносити на всю галузь. Він підтримує окремі виробничі контури, але не вирішує проблеми цивільного обладнання, експорту, сертифікації, модернізації та масового оновлення виробничих фондів.

Показники виробництва також свідчать про нестійке відновлення. Один із контрольних джерельних блоків фіксує сильне зростання машинобудування у 2023 році та подає за дев’ять місяців 2023 року сукупний обсяг за трьома ключовими підгалузями: виробництво машин та обладнання — 34,7 млрд грн, виробництво автотранспорту — 37,2 млрд грн, виробництво інших транспортних засобів — у тому самому промисловому контурі [35]. Інший контрольний блок показує, що після відновлення 2023 року у 2024 році імпульс суттєво ослаб: загальне промислове виробництво зросло лише на 3,6%, а машинобудування скоротилося на 1,2% [36]. Для сектору це означає не лінійне відновлення, а короткий відскок із подальшим переходом до слабшої траєкторії.

** Машинобудування особливо чутливе до географії війни. Частина історичних центрів важкого машинобудування, ремонту, електротехніки та транспортного обладнання розташована у східних і південних промислових регіонах. Пошкодження підприємств, транспортної інфраструктури, мостів, доріг, залізниці та портів розірвало зв’язки між заводами, постачальниками, клієнтами й експортними маршрутами. У джерельному пакеті наведено оцінку, що близько 500 промислових підприємств були пошкоджені або знищені, а значна частина цього удару припала на області з високою концентрацією важкої промисловості [39].

Для машинобудування ланцюг постачання має більшу складність, ніж для сировинного виробництва. Заводу потрібні метал, литво, електроніка, підшипники, гідравліка, кабелі, програмне забезпечення, сертифіковані компоненти, інструмент, ремонтна база і точна логістика. Якщо кілька вузлів випадають, підприємство може зберігати персонал і обладнання, але втрачати здатність виконувати замовлення в потрібному обсязі, якості або строках. Тому реальна відбудова сектору залежить не лише від відновлення окремих заводів, а від відновлення кооперації.

** Поточний попит у машинобудуванні має чотири головні джерела. Перше — оборонне виробництво, включно з ремонтом, комплектуючими, транспортом, безпілотними системами, засобами зв’язку, оптикою, механічними вузлами та спеціалізованим обладнанням. Друге — ремонт енергетичної й транспортної інфраструктури. Третє — потреби аграрного сектору, будівництва, логістики та комунальних систем. Четверте — цивільний експорт і внутрішні інвестиційні проєкти.

Оборонний попит створив найсильніший імпульс для окремих підприємств, але він не замінює повноцінний цивільний ринок. Машинобудування потребує довгих серій, стабільних контрактів, технічних стандартів, випробувальних процедур, сервісу, гарантій, експортної підтримки та капіталу для модернізації. Якщо сектор розвивається лише через аварійний і оборонний попит, він може швидко нарощувати окремі вироби, але не обов’язково відновлює всю ширину машинобудівної бази.

Цивільний попит також обмежений. Підприємства інших галузей відкладають інвестиції через дорогий капітал, енергетичну невизначеність, ризик руйнування активів і нестабільний попит. Це прямо впливає на машинобудування: коли металургія, хімія, будівельні матеріали, агропереробка або логістичні оператори не запускають великі програми модернізації, вони не створюють достатнього внутрішнього ринку для українського обладнання.

** Для машинобудування енергетика є не тільки витратною статтею. Вона визначає виробничий ритм. Верстати, зварювання, термообробка, фарбування, компресорні системи, випробування, цифрове обладнання і складальні лінії потребують стабільної електроенергії. Коли підприємство працює через графіки обмежень або аварійні зупинки, воно втрачає не лише години роботи. Воно втрачає точність планування, якість виконання замовлень, надійність перед клієнтом і здатність використовувати сучасне обладнання.

Контрольний джерельний блок фіксує, що перебої електропостачання стали критичними для машинобудування: у травні 2024 року 52% промислових підприємств зупинялися через блекаути, а промислові тарифи на електроенергію в Україні були вищими за частину конкурентних орієнтирів [41]. Для сектору це означає подвійний тиск: продукція дорожчає, а виробничий графік стає менш надійним. У галузі, де важливі терміни, точність і сервіс, така нестабільність прямо зменшує конкурентність.

** Машинобудування втратило частину традиційної експортної бази. Джерельний пакет фіксує, що втрата ринків СНД, які до війни могли становити 30–40% збуту в окремих сегментах, вимагає переорієнтації на ЄС [42]. Але така переорієнтація не відбувається автоматично. Європейські ринки потребують відповідності стандартам, сертифікації, стабільної якості, сервісної мережі, фінансування покупця і передбачуваного постачання.

Це один із головних структурних вузлів сектору. Українське машинобудування не може просто замінити старі ринки новими, якщо продукт, документація, випробування, сертифікація і сервіс не відповідають вимогам нового покупця. Для переходу потрібні інженерні команди, лабораторії, стандартизація, цифрове проєктування, партнерства з європейськими компаніями та програми локалізації. Без цього експортний потенціал залишиться обмеженим, навіть якщо виробничі потужності фізично збережені.

** Кадровий дефіцит є одним із головних обмежень машинобудування. Загальний ринок праці вже перебуває під тиском: у джерельному пакеті наведено, що 74% компаній в Україні відчувають гострий дефіцит кадрів, а 40% промислових підприємств повідомляють про критичну нестачу персоналу [40]. Для машинобудування ця проблема особливо гостра, бо сектор потребує токарів, фрезерувальників, зварювальників, конструкторів, технологів, інженерів з автоматизації, електроніків, метрологів, програмістів ЧПК, випробувачів і виробничих менеджерів.

Ці компетенції не відновлюються швидко. Один верстат або одна виробнича лінія не створює машинобудівного підприємства без людей, які вміють проєктувати, налаштовувати, ремонтувати, документувати, контролювати якість і працювати з замовником. Тому програми підготовки кадрів, дуальна освіта, підтримка інженерних спеціальностей, повернення фахівців і залучення ветеранів до технічних професій є частиною промислової стратегії, а не окремою соціальною політикою.

** Найсильніший потенціал машинобудування пов’язаний із сегментами, де Україна вже має попит і практичний досвід: ремонт енергетики, транспорт, аграрна техніка, оборонні системи, безпілотні платформи, електротехніка, промислова автоматизація, обладнання для будівництва й переробки. Але для переходу від окремих успішних виробів до стійкої промислової бази потрібна інша логіка: не лише зібрати продукт, а створити серійність, стандарти, сервіс, компоненти, конструкторську школу і доступ до капіталу.

Локалізація має бути вибірковою. Не кожен компонент доцільно виробляти всередині країни, але критичні вузли, ремонтні комплекти, запасні частини, корпуси, механіка, електронні блоки, програмне забезпечення і сервісні компетенції можуть створювати внутрішню додану вартість. Для цього потрібні замовлення, технічні вимоги, фінансування обладнання, доступ до якісного металу, електроенергії, інженерів і нормальна логістика.

** Машинобудування зберегло важливі виробничі осередки і отримало новий попит в оборонному, ремонтному та інфраструктурному контурі. Але це не означає повного відновлення сектору. Цивільне машинобудування працює з нижчим завантаженням, складними ланцюгами постачання, кадровим дефіцитом, енергетичними зупинками, дорогим капіталом і потребою перейти на нові стандарти ринків.

Найближча практична логіка для сектору — відновити коопераційні ланцюги, підтримати технічні кадри, стабілізувати енергопостачання, зв’язати оборонний попит із цивільними компетенціями, розвивати серійне виробництво критичних вузлів і підготувати продукцію до ринків ЄС. Без цього машинобудування залишиться фрагментованим набором сильних, але ізольованих майданчиків. З цим контуром воно може стати системою, яка підтримує модернізацію інших секторів і перетворює відбудову на промислове оновлення.

**

** Будівництво є не лише споживачем матеріалів і підрядних послуг. Воно визначає, чи може країна відновлювати житло, дороги, мости, енергетичні об’єкти, промислові майданчики, склади, порти, укриття й соціальну інфраструктуру в темпі, який відповідає масштабу руйнувань. Для промислової стратегії цей сектор має подвійну роль: він створює попит для цементу, бетону, металу, скла, ізоляції, кераміки, техніки й логістики, а також перетворює інвестиції та бюджетні програми на фізичні активи.

Будівництво і виробництво будівельних матеріалів треба розглядати як одну систему. Якщо є кошти на відбудову, але немає цементу, скла, мінеральної вати, газобетону, металоконструкцій, кадрів, енергії або проєктної спроможності, фізичне відновлення сповільнюється. Якщо матеріали є, але немає платоспроможного попиту, дозволів, підрядників і безпечних майданчиків, виробники працюють нижче потенціалу. Саме ця взаємна залежність робить будівництво одним із головних вузлів відновлення.

** До повномасштабної війни Україна мала значний внутрішній ринок будівельних матеріалів. У звітному пакеті він оцінюється приблизно у $16 млрд до 2021 року, причому близько 95% продукції споживалося всередині країни [43]. Виробництво цементу у 2021 році перевищило 11 млн тонн [43]. Це означає, що сектор мав власну виробничу основу і не був лише імпортним продовженням будівельного попиту.

Водночас до 2022 року вже існували слабкі місця. Частина виробництв була географічно сконцентрована у вразливих регіонах. В Україні не було власного виробництва листового скла після втрати заводу «Пролетарій» у 2014 році [43]. Інвестиції в модернізацію та R&D залишалися обмеженими. Частина матеріалів і технологій залежала від імпорту. Тому війна вдарила не по збалансованому сектору, а по системі, яка вже мала накопичені виробничі й технологічні вузькі місця.

** Війна різко змінила стан будівельних матеріалів. У звітному пакеті наведено руйнування близько 15% потужностей галузі матеріалів [44]. Виробництво цементу у 2022 році впало на 50,9% — до 5,4 млн тонн [44]. Для матеріалів із високою енергоємністю або регіональною концентрацією шок був ще глибшим: частина виробництв зупинилася, частина втратила ринки, частина працювала через логістичні та енергетичні обмеження.

Ключове питання після 2022 року — не лише фізичне руйнування заводів. Значна частина потужностей залишилася формально наявною, але працювала нижче нормального рівня. У звітному пакеті наведено оцінку завантаження ринку будматеріалів на кінець 2023 року лише на 20–35% [44]. Це означає, що сектор пережив не тільки втрату окремих активів, а й загальне зниження виробничого ритму. Заводи, кар’єри, бетонні вузли, логістика, склади й підрядники були змушені працювати в режимі нестабільного попиту, енергетичних ризиків і кадрових обмежень.

** Будівництво як вид діяльності також отримало сильний удар. У звітному пакеті обсяг будівельних робіт у 2022 році скоротився на 56% [45]. У 2023 році він зріс на 44,3%, але це зростання відбувалося після низької бази [45]. Такий відскок не можна ототожнювати з повним відновленням. Після різкого падіння навіть частковий запуск робіт може давати високі темпи приросту у відсотках, але реальна база все ще залишається нижчою за довоєнний рівень.

Номінальні показники також потребують обережного читання. У 2021 році обсяг виробленої будівельної продукції становив 258 млрд грн, а у 2024 році номінальний обсяг ще не повернувся до цього пікового рівня і в звітному пакеті поданий на рівні близько 210 млрд грн [45]. Після врахування інфляції реальний масштаб робіт є ще нижчим. Тому коректне формулювання таке: частина будівельної активності повернулася, але реальна виробнича спроможність і приватний інвестиційний попит не відновили довоєнну траєкторію.

** Після 2022 року попит у будівництві змістився від звичайного циклу приватного девелопменту до ремонту, відбудови, інженерних споруд, енергетичних об’єктів, захисної інфраструктури і житла в безпечніших регіонах. У звітному пакеті інженерні споруди займають близько 60% ринку [45]. Це означає, що держава, донори і великі інфраструктурні програми стали головними джерелами попиту.

Цей зсув підтримує сектор, але змінює його економіку. Інженерні споруди потребують бетону, цементу, металу, щебеню, техніки, логістики й підрядних потужностей. Водночас вони не відновлюють повністю приватний житловий і комерційний попит. Якщо ринок надто довго тримається лише на ремонтах, бюджетних програмах і захисній інфраструктурі, сектор може працювати, але не повертає нормальної інвестиційної глибини.

Житлове будівництво стало географічно нерівномірним. У звітному пакеті зазначено, що після початку повномасштабної війни 72% нових житлових проєктів були сконцентровані у п’яти регіонах: Львівській, Київській, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях [49]. Це підтримує будівельну активність у відносно безпечніших регіонах, але водночас закріплює просторову асиметрію. Прифронтові, деокуповані та високоризикові території отримують іншу траєкторію — ремонти, аварійне відновлення, відкладений попит і вищий інвестиційний ризик.

** Формальне введення житла не завжди показує реальний стан нового будівельного циклу. У звітному пакеті зазначено, що обсяги введення житла у 2024 році формально повернулися до рівня близько 10 млн м², але значна частина цього результату пов’язана з добудовою довоєнних об’єктів і відновленням пошкодженого фонду [45]. Це важлива відмінність: завершення старого backlog’у не дорівнює запуску достатньої кількості нових проєктів.

Соціальний попит на житло залишається високим. За даними RDNA4, пошкоджено або зруйновано 13% житлового фонду, а 3,4 млн людей залишилися без нормальних умов проживання [43]. У звітному пакеті також зафіксовано понад 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб, які потребують доступного житла або оренди [49]. Це створює довгий попит на будівництво, але не гарантує його автоматичної реалізації. Потрібні фінансування, земля, проєкти, матеріали, підрядники, енергія, дозволи й механізми доступного житла.

** Будівельні матеріали після 2022 року подорожчали через енергію, логістику, руйнування виробництв, імпортні компоненти, дефіцит кадрів і валютний чинник. У звітному пакеті наведено зростання собівартості будівництва за 2022–2023 роки на 53% [44]. Такий тиск змінює не лише ціну кінцевих об’єктів. Він зменшує маржу підрядників, ускладнює бюджетування програм, підвищує потребу у фінансуванні та робить довгі проєкти ризикованішими.

Енергетичний фактор особливо важливий для цементу, бетону, скла, кераміки, цегли, газобетону й мінеральної вати. Виробництво цих матеріалів залежить від електроенергії, газу, тепла, палива, транспорту й ритмічної роботи обладнання. Якщо енергія дорога або нестабільна, матеріали стають дорожчими, а будівельні проєкти — менш передбачуваними. У секторі, який має одночасно відновлювати житло, промисловість і критичну інфраструктуру, це є одним із головних обмежень.

Матеріальна база має різну стійкість за сегментами. Бетон, цемент і залізобетонні вироби швидше отримують попит від інженерних споруд, доріг, мостів, укриттів і енергетичних об’єктів. Скло, ізоляція, кераміка, газобетон і низка спеціалізованих матеріалів можуть створювати вузькі місця через імпортну залежність, концентрацію виробництва або енергоємність [44], [46]. Тому реконструкція потребує не лише грошей на об’єкти, а й промислової карти матеріалів: що виробляється в Україні, де є дефіцит, що потрібно локалізувати, а що раціональніше імпортувати.

** Масштаб відбудови вимагає не лише матеріалів і підрядників, а й прозорої проєктної інфраструктури. RDNA5 оцінює загальні потреби у відновленні та реконструкції протягом десяти років у $524 млрд, з яких житло становить $83,7 млрд [47]. Це показує масштаб завдання і водночас підкреслює управлінський ризик: така кількість проєктів не може бути реалізована лише через ручне управління, короткі бюджетні цикли або розрізнені донорські програми.

DREAM є важливим елементом цієї інфраструктури. Станом на початок 2026 року в системі було зареєстровано 131 проєкт відбудови, 64 програми, а загальна вартість проєктів і програм перевищувала 12 трлн грн [48]. Це означає появу цифрового реєстру, який може підтримувати прозорість, пріоритизацію, донорську координацію і контроль виконання. Водночас реєстрація проєкту не є будівництвом. Потрібні кошториси, експертиза, закупівлі, підрядники, матеріали, технагляд, фінансування і здатність виконати роботи на місці.

** Відбудова створює попит на нові будівельні технології, але сектор поки що не має достатньо системної модернізації. У звітному пакеті виділено BIM, індустріалізоване будівництво, прекаст, модульні рішення, 3D-друк, роботизацію, геополімерний бетон, низьковуглецевий цемент, базальтову вату і hempcrete як потенційні напрями модернізації [46]. Ці технології важливі не як набір модних рішень, а як відповідь на дефіцит кадрів, потребу швидкого будівництва, енергоефективність, стандарти ЄС і майбутні вуглецеві вимоги.

Окремий вузол — відходи руйнації. У звітному пакеті зазначено, що Україна зіткнулася з накопиченням понад 100 млн тонн відходів руйнації, але система їх переробки практично відсутня [50]. Це одночасно екологічна, логістична і промислова проблема. Якщо відходи не переробляються, вони створюють витрати на вивезення і захоронення. Якщо переробка стає економічно можливою, частина матеріалу може повернутися у будівельний цикл. Для цього потрібні стандарти, сортування, переробні потужності, контроль якості й ринкові стимули.

** Будівництво і будівельні матеріали стали центральним вузлом фізичної відбудови. Сектор має внутрішню виробничу базу, попит на роки вперед і очевидну роль у відновленні житла, інфраструктури та промислових активів. Але він також має обмеження: зруйновані або недозавантажені потужності, залежність від енергії, імпортні матеріали, регіональну асиметрію попиту, кадровий дефіцит, високу собівартість і слабку систему переробки відходів.

Найближча практична логіка для сектору — не просто збільшувати кількість будівельних проєктів, а синхронізувати відбудову з матеріальною базою. Потрібні карта критичних матеріалів, енергетичні умови для виробників, підтримка локалізації там, де вона економічно виправдана, прозоре управління проєктами, розвиток індустріалізованого будівництва, підготовка кадрів і запуск ринку переробки відходів руйнації. Без цього відбудова залишатиметься дорожчою і повільнішою. З цим контуром будівництво може стати не лише ремонтною реакцією на руйнування, а промисловим двигуном модернізації країни.

**

** Сільське господарство є одним із небагатьох секторів, де Україна зберігає глобальну ринкову вагу навіть після повномасштабного вторгнення. Його значення не обмежується вирощуванням зерна й олійних культур. Це система землі, праці, техніки, добрив, пального, елеваторів, портів, залізниці, переробки, страхування, кредитування, ветеринарії, насіння, логістики та валютної виручки. Якщо ця система працює, країна має продовольчу стійкість, експортний дохід і попит для хімії, машинобудування, енергетики та транспорту. Якщо вона працює з перебоями, тиск швидко переходить у платіжний баланс, бюджет, зайнятість і внутрішні ціни.

До повномасштабного вторгнення аграрний сектор забезпечував близько 10% ВВП, 14% зайнятості та 41% загального експорту України [51]. Це робить його не просто важливою галуззю, а одним із головних каналів, через які виробництво перетворюється на валютну виручку. У межах цього звіту сільське господарство розглядається як промислово-логістична система з високою залежністю від інфраструктури, енергії, добрив, машин, фінансування і доступу до зовнішніх ринків.

** Виробництво зернових та олійних культур після 2022 року показало здатність до часткового відновлення, але не повернулося до довоєнного піку. У джерельному пакеті RDNA4 зафіксовано, що сприятливі погодні умови у 2023 році допомогли відновити виробництво зернових та олійних культур до 79 млн тонн, але це все ще значно нижче рівня 2021 року — 105 млн тонн [51]. Такий розрив важливий: сектор може залишатися великим експортером і водночас працювати нижче власної довоєнної спроможності.

Причина не тільки в урожайності. На виробництво впливають доступ до землі, мінна небезпека, пошкодження техніки, дефіцит робочої сили, ціни на пальне, добрива, зберігання, логістика і доступ до оборотного капіталу. Аграрна система може частково компенсувати один шок, але накопичення кількох обмежень знижує маржу й змушує фермерів змінювати структуру посівів, скорочувати інвестиції або відкладати оновлення техніки.

RDNA5 показує масштаб накопичених втрат: станом на грудень 2025 року загальні пошкодження в аграрному секторі оцінюються у US$12,1 млрд; вони охоплюють часткове або повне знищення сільськогосподарської техніки й обладнання, інфраструктури зберігання та логістики, поголів’я, багаторічних насаджень, а також викрадені ресурси й продукцію [52]. У тому самому джерельному блоці наведено втрати US$78,0 млрд і потреби US$55,3 млрд [52]. Ці цифри описують не лише фізичний збиток, а довгий виробничий розрив між тим, що сектор міг би робити, і тим, що фактично може робити в умовах війни.

** Земля є базовим активом сільського господарства, але після 2022 року частина цього активу стала небезпечною або недоступною. Мінування, вибухонебезпечні залишки війни, пошкоджена інфраструктура, окупація, близькість до фронту і ризик обстрілів створили нову географію аграрного виробництва. Частина регіонів може сіяти, збирати й вивозити продукцію відносно стабільно. Інші регіони стикаються з більшими витратами, нижчою ліквідністю землі, вищим ризиком і повільнішим відновленням.

У джерельному пакеті наведено оцінку, що наземні міни та вибухонебезпечні залишки війни зменшують податкові надходження по регіонах на US$1,1 млрд щороку, що становить 9,2% загальних податкових надходжень областей України станом на 2021 рік [58]. Це важливий показник, бо він показує, що мінна проблема є не тільки гуманітарною чи військовою. Вона прямо впливає на місцеві бюджети, аграрний випуск, зайнятість, оренду землі, інвестиції й здатність громад фінансувати відновлення.

Регіональна асиметрія також впливає на структуру аграрного бізнесу. Підприємство в безпечнішому регіоні може планувати сезон, залучати кредит, купувати техніку і працювати з елеватором. Підприємство в зоні підвищеного ризику часто змушене скорочувати інвестиції, змінювати культури, працювати з вищою страховою та логістичною премією або взагалі виводити частину землі з обробітку. Для майбутньої моделі це означає, що аграрний сектор не можна агрегувати лише як загальнонаціональний урожай. Потрібна регіональна рамка ризику.

** Аграрний сектор залишається одним із головних експортних каналів України, але після 2022 року його економіка стала ще більш залежною від логістики. Україна не може повністю реалізувати аграрний потенціал без портів, залізниці, автопереходів, елеваторів, дунайського напрямку, страхування, фітосанітарних процедур і стабільної роботи торговельних коридорів. Для зерна й олійних культур логістика часто визначає не тільки можливість експорту, а й ціну, яку фермер отримує всередині країни.

RDNA4 фіксує важливий логістичний сигнал: український експортний коридор і кластер дунайських портів пожвавили торговельні шляхи, завдяки чому у 2024 році було оброблено 97,2 млн тонн вантажів — на 57% більше, ніж у 2023 році [51]. Це показує адаптацію логістичної системи після блокади та обмежень. Але така адаптація не усуває структурного ризику: якщо морські, дунайські або наземні маршрути знову стають дорожчими чи нестабільними, аграрна маржа швидко падає.

Експортна структура має якісну проблему. У джерельному пакеті Ukraine Facility зазначено, що частка сільськогосподарської продукції в українському експорті за 19 років зросла більш ніж у чотири рази, а до 70–80% товарного експорту становлять сировинні активи [53]. FAOSTAT-пов’язаний джерельний блок також підкреслює роль України як постачальника сільськогосподарської продукції у глобальному просторі [54]. Це означає, що аграрний сектор підтримує експорт, але значна частина вартості формується на нижчих переділах — зерно, олійні, сировина, базова продукція. Для промислової стратегії ключовим питанням стає не тільки “скільки експортувати”, а яку частину вартості залишати всередині країни.

** Слабкість аграрної моделі полягає в надмірній залежності від сировинного експорту. Коли країна експортує переважно зерно й олійні культури, вона отримує валюту, але віддає частину потенційної доданої вартості іншим країнам: переробку, кормові ланцюги, біоенергетику, глибоку харчову промисловість, пакування, бренди, логістику готової продукції. Для реіндустріалізації аграрний сектор має значення саме як база для переробки: олійно-жирова промисловість, борошномельна продукція, корми, тваринництво, біометан, біоетанол, харчові інгредієнти, заморожена продукція, готові продукти, агрохімія і технічні культури.

Тут сільське господарство пов’язується з іншими секторами. Хімія дає добрива і засоби захисту рослин. Машинобудування дає техніку, запчастини, сушарки, елеваторне обладнання, насоси й переробні лінії. Енергетика визначає вартість сушіння, зберігання, охолодження й переробки. Логістика визначає доступ до портів і внутрішніх ринків. Фінансування визначає, чи може фермер купити насіння, добрива, пальне, техніку або побудувати переробну лінію. Тому аграрна політика без промислової логіки зберігає сировинну модель.

** Аграрний сектор стикається з кадровим дефіцитом, який уже впливає на виробничу спроможність. У контрольному джерелі наведено, що до повномасштабного вторгнення дефіцит працівників у сільському господарстві оцінювався приблизно у 10%, а після вторгнення перевищив 30% [56]. Це не абстрактна проблема ринку праці. Для аграрного виробництва потрібні механізатори, агрономи, інженери, ветеринари, водії, оператори елеваторів, спеціалісти зі зрошення, лабораторій, логістики, бухгалтерії, експорту і сертифікації.

Дефіцит кадрів особливо важливий під час пікових сезонів. Посівна, внесення добрив і засобів захисту, жнива, сушіння, транспортування та відвантаження мають короткі часові вікна. Якщо працівників, техніки або пального не вистачає в потрібний момент, втрати не можна повністю компенсувати пізніше. Тому трудовий ресурс в аграрному секторі є частиною виробничої інфраструктури.

Корпоративний контур агросектору залишається масштабним. За даними джерельного пакета, десять найбільших аграрних компаній України у першому півріччі 2025 року отримали сукупно 118,1 млрд грн виручки [57]. Це показує, що сектор зберігає великі операційні компанії, здатні працювати з великими земельними банками, логістикою, експортом і фінансуванням. Водночас агросистема не складається лише з великих компаній. Малі й середні фермери є критичними для регіональної зайнятості, місцевих бюджетів, продовольчої диверсифікації та соціальної стійкості громад.

** Аграрна виробнича модель залежить від енергії на всіх етапах. Пальне потрібне для техніки, логістики й польових робіт. Електроенергія потрібна для елеваторів, насосів, холодильних камер, лабораторій, переробки й ферм. Газ і електроенергія впливають на добрива через хімічну промисловість. Якщо енергія дорожчає або стає нестабільною, аграрний сектор отримує вищу собівартість і нижчу маржу.

Добрива є окремим вузлом ризику. Азотна хімія в Україні працює на нижчій базі, ніж до війни, а імпорт добрив може закривати частину потреб, але збільшує валютну й логістичну залежність. Якщо фермер скорочує внесення добрив через ціну або доступність, це впливає на врожайність у наступному циклі. Тому стабільність хімічної промисловості й аграрна продуктивність пов’язані напряму.

Фінансування визначає здатність сектору пройти сезон. Для аграрного бізнесу потрібні оборотні кошти до отримання виручки: насіння, пальне, добрива, оренда землі, ремонт техніки, зарплата, зберігання і логістика. В умовах війни кредитний ризик, страхування, застави, мінна небезпека і коливання цін роблять цей цикл складнішим. Без доступу до сезонного фінансування навіть земля й техніка не гарантують нормального виробництва.

** Сільське господарство залишається одним із найсильніших секторів України, але його сила спирається на систему, яка працює під великим тиском. Виробництво частково відновилося після шоку, але залишається нижчим за довоєнний пік. Логістика адаптувалася через експортний коридор і дунайські порти, але залишається критичною умовою маржі. Мінування, кадровий дефіцит, пошкодження техніки, енергетичні витрати, добрива, фінансування і сировинна структура експорту обмежують промисловий потенціал сектору.

Найближча практична логіка для аграрного сектору — підтримувати виробництво і водночас поступово зміщувати модель від сировинного експорту до глибшої переробки. Для цього потрібні розмінування, стабільна логістика, доступ до добрив і пального, сезонне фінансування, енергетична стійкість елеваторів і переробки, підтримка кадрів, інвестиції в зберігання та виробництва з вищою доданою вартістю. Без цього аграрний сектор залишиться великим, але занадто сировинним і вразливим до маршрутів експорту. З цим контуром він може стати не лише джерелом валютної виручки, а базою для харчової, хімічної, енергетичної та машинобудівної модернізації.

**

** Людський капітал визначає, чи можуть промислові активи працювати, ремонтуватися, модернізуватися і масштабуватися. Завод без інженерів, технологів, операторів, електриків, зварювальників, механіків, логістів і менеджерів виробництва залишається обладнанням, а не промисловою системою. Енергетика потребує ремонтних бригад і диспетчерів. Металургія потребує робітників складного виробничого циклу. Хімія потребує технологічної дисципліни і промислової безпеки. Машинобудування потребує конструкторів, фрезерувальників, токарів, зварювальників і спеціалістів ЧПК. Будівництво потребує підрядників, інженерів, проєктувальників і робочих бригад. Аграрний сектор потребує механізаторів, агрономів, інженерів, водіїв і фахівців із переробки.

Після 2022 року людський капітал став горизонтальним обмеженням для всіх секторів. Проблема полягає не лише в чисельності працівників. Важливими є географія робочої сили, вікова структура, кваліфікація, мобільність, доступ до житла, здоров’я, безпека і здатність підприємств утримувати людей. Тому людський капітал у цьому звіті розглядається як виробнича інфраструктура. Без людей немає стабільного випуску, ремонту, технологічного переходу, експортної якості та виконання інвестиційних проєктів.

** Україна увійшла у повномасштабну війну з уже складною демографічною траєкторією. Довга депопуляція, трудова міграція, старіння населення і регіональна нерівномірність ринку праці існували до 2022 року [59]. Повномасштабне вторгнення посилило ці процеси через зовнішню міграцію, внутрішнє переміщення, мобілізацію, втрату житла, руйнування підприємств і зміну регіональної економічної карти.

Зовнішня міграція стала одним із головних факторів ринку праці. Eurostat фіксує 4,40 млн громадян України під механізмом тимчасового захисту в ЄС станом на 28 лютого 2026 року [62]. Це не лише гуманітарний показник. Частина цих людей є потенційними працівниками, підприємцями, студентами, фахівцями, інженерами, медиками, викладачами, батьками майбутньої робочої сили. Їхнє повернення залежить від безпеки, житла, роботи, освіти дітей, соціальних послуг і прогнозованості країни.

Трудова міграція також має фінансовий вимір. OECD фіксує, що офіційно зареєстровані грошові перекази в Україну були значними, але скоротилися з USD 18,1 млрд у 2021 році до USD 15,7 млрд у 2023 році [60]. Це показує двоїстий ефект міграції: вона підтримує домогосподарства переказами, але водночас зменшує фізичну присутність працівників у країні. Для промисловості критичним є другий аспект: заводи, будівництво, енергетика, аграрна переробка й логістика потребують людей на місці.

** Внутрішнє переміщення змінило географію робочої сили. IOM оцінює кількість фактичних внутрішньо переміщених осіб в Україні на рівні 3,757 млн, а кількість returnees — 4,137 млн [63]. У тому самому джерельному блоці зазначено, що дві третини ВПО перебували у стані переміщення понад два роки [63]. Це означає, що тимчасове переміщення стало довгим соціально-економічним станом для мільйонів людей.

Для промисловості це створює два різні ефекти. У безпечніших регіонах зростає пропозиція праці, але не завжди з потрібними навичками, житлом і транспортом до робочих місць. У прифронтових, деокупованих і промислово пошкоджених регіонах підприємства можуть втрачати працівників навіть тоді, коли виробничі активи частково збережені. Ринок праці стає просторово розірваним: люди є в одних регіонах, робота або виробничі активи — в інших, а житло, школи, медицина і транспорт не завжди дозволяють швидко поєднати ці точки.

Це особливо важливо для відбудови. Будівельні проєкти, ремонт енергетики, запуск промислових майданчиків і аграрна логістика потребують локальної присутності людей. Якщо регіон має проєкти, але не має житла для працівників, дитячих садків, транспорту, медичних послуг і безпекової бази, робоча сила не закріплюється. Тому політика людського капіталу має бути пов’язана з регіональним плануванням, житлом і промисловою картою.

** Попри міграцію і війну, частина працездатного населення залишається економічно активною. IOM / ReliefWeb фіксує, що у 2025 році 69% дорослих віком 18–60 років були або зайнятими, або самозайнятими: 58% зайняті й 11% самозайняті [64]. Цей показник важливий, бо він не підтверджує картину повного колапсу ринку праці. Люди працюють, адаптуються, переїжджають, змінюють професії, відкривають дрібний бізнес і шукають нові джерела доходу.

Однак загальна участь у ринку праці не розв’язує проблему промислового добору. Підприємству потрібен не будь-який працівник, а конкретна кваліфікація в конкретному місці, з конкретним графіком і виробничою дисципліною. Людина може бути зайнятою в торгівлі, послугах, самозайнятості або віддаленій роботі, тоді як металургія, машинобудування, енергетика, хімія або будівництво мають незакриті вакансії. Ключове питання — не лише безробіття, а відповідність навичок виробничим потребам.

Джерело щодо ринку праці за 2023–2024 роки фіксує, що після втрати робочих місць у 2022 році відбулося повільне відновлення зайнятості: з осені 2022 року до осені 2023 року було відновлено до 500 тис. робочих місць, а за даними Пенсійного фонду у третьому кварталі 2023 року кількість найманих працівників становила майже 10 млн [66]. У тому самому джерелі зазначено, що після 2022 року обстеження робочої сили не проводилися через воєнний стан [66]. Це вимагає обережності: офіційна картина ринку праці має прогалини, а висновки мають спиратися на контрольовані джерела без додаткових припущень.

** Промислові сектори вже відчувають нестачу кадрів як операційне обмеження. У джерельному пакеті наведено, що 74% компаній в Україні відчувають гострий дефіцит кадрів, а 40% промислових підприємств повідомляють про критичну нестачу персоналу [67]. Для металургії окремо наведено співвідношення 4,6 вакансії на одного кандидата [67]. Ці дані пояснюють, чому високе завантаження окремих виробництв або наявність попиту не гарантують швидкого зростання випуску.

Дефіцит має різну природу в різних секторах. У металургії бракує людей для складних виробничих циклів, ремонтів і модернізації. У машинобудуванні бракує інженерів, токарів, фрезерувальників, зварювальників, конструкторів, програмістів ЧПК і технологів. В енергетиці бракує електриків, інженерів мереж, диспетчерів, фахівців з автоматизації й ремонту. У будівництві бракує робітничих бригад, інженерів, кошторисників, технагляду і проєктного управління. В аграрному секторі бракує механізаторів, водіїв, агрономів, ветеринарів і операторів елеваторів [67].

Цей дефіцит не закривається короткими курсами там, де потрібні роки практики. Зварювальник високого рівня, оператор складного агрегату, інженер з енергомереж, технолог хімічного виробництва або програміст ЧПК формуються через освіту, наставництво і виробничий досвід. Якщо підприємства втрачають старших фахівців, вони втрачають частину виробничої пам’яті. Відновлення такої компетенції потребує часу, стабільних замовлень і навчальної інфраструктури.

** Освітня система стає частиною промислової політики. Якщо країна планує модернізацію металургії, енергетики, хімії, машинобудування, будівництва, логістики й агропереробки, їй потрібна нова хвиля технічних фахівців. Це не обмежується університетами. Потрібні професійно-технічна освіта, короткі програми для дорослих, дуальна освіта, сертифікація навичок, навчання на виробництві, програми для ветеранів, програми для ВПО й оновлення інженерних спеціальностей.

Найбільший ризик — розрив між освітою і підприємством. Якщо навчальна програма не відповідає обладнанню, стандартам, матеріалам і реальним виробничим процесам, випускник не закриває кадровий дефіцит. Тому промислові компанії, технічні університети, професійні училища, громади й донори мають працювати з конкретними компетенціями: електромонтаж, промислова автоматизація, мехатроніка, зварювання, ремонт, ЧПК, енергетика, технічна безпека, лабораторний контроль, будівельний менеджмент, логістика, агротехніка.

Ця робота має короткий і довгий горизонт. Короткий горизонт — перенавчання людей для вакансій, які вже існують. Довгий горизонт — відновлення престижу технічної освіти, модернізація майстерень, залучення викладачів з виробничим досвідом, програми для молоді й можливість для ветеранів входити в технічні професії без втрати доходу під час навчання. Без цього промислова модернізація залишиться обмеженою браком людей.

** Підприємства конкурують за працівника з армією, державним сектором, міжнародними організаціями, торгівлею, послугами, ІТ, віддаленою роботою та іноземними ринками праці. Зарплата є центральним фактором, але не єдиним. Працівник оцінює безпеку, житло, транспорт, бронювання, соціальний пакет, медичну підтримку, стабільність графіка, перспективу навчання і ставлення роботодавця до родини.

Для промисловості це означає зростання вартості утримання персоналу. Підприємство має платити конкурентно, навчати, компенсувати ризики, підтримувати житло або транспорт, працювати з ветеранами і ВПО, створювати безпечніші умови праці. Це підвищує витрати, але без цього виробництво втрачає ритм. У секторах з довгим циклом підготовки дешеве заміщення працівника неможливе.

Водночас підвищення зарплат без зростання продуктивності може тиснути на собівартість. Тому політика людського капіталу має поєднувати оплату, продуктивність, обладнання, автоматизацію і навчання. Якщо працівник отримує сучасний інструмент, цифрове планування, безпечне робоче місце й зрозумілий виробничий процес, його продуктивність зростає. Якщо підприємство просто підвищує зарплату на старій технологічній базі, воно отримує коротке утримання персоналу, але слабку конкурентність.

** Повернення ветеранів до економіки стане одним із головних завдань ринку праці. Промисловість може запропонувати технічні професії, навчання, стабільний дохід і командну виробничу культуру, але для цього потрібні адаптаційні програми, медична й психологічна підтримка, гнучкі траєкторії навчання, визнання навичок і робочі місця, які відповідають фізичному стану людини. Це має бути частиною кадрової політики підприємств, а не окремою благодійною програмою.

Повернення біженців і інтеграція ВПО також потребують економічної пропозиції. Люди повертаються або закріплюються там, де є безпека, житло, школи, медицина, робота і перспектива для дітей. Якщо промислові регіони не створюють ці умови, вони не повернуть достатньо працівників для масштабного відновлення. Якщо безпечніші регіони не створюють виробничі робочі місця, вони отримають населення без достатньої промислової зайнятості.

** Людський капітал став одним із головних обмежень реіндустріалізації. Україна має людей, які працюють, адаптуються і підтримують економіку, але промисловість стикається з дефіцитом потрібних навичок у потрібних місцях. Зовнішня міграція, внутрішнє переміщення, мобілізація, старіння, регіональний розрив, нестача житла, слабке узгодження освіти з виробництвом і конкуренція за технічних фахівців визначають межі відновлення так само, як енергія, логістика або фінансування.

Найближча практична логіка — зв’язати промислову політику з політикою праці. Потрібні технічна освіта, швидке перенавчання, дуальні програми, підтримка ветеранів, інтеграція ВПО, умови для повернення біженців, житло біля робочих місць, транспорт, медична підтримка, безпечні умови праці й програми продуктивності на підприємствах. Без цього активи працюватимуть нижче потенціалу навіть за наявності попиту. З цим контуром людський капітал може стати основою промислового оновлення, а не вузьким місцем відбудови.

**

** Інфраструктура перетворює виробничу спроможність на економічний результат. Завод може виробити метал, добрива, обладнання, будівельні матеріали або харчову продукцію, але без портів, залізниці, доріг, складів, елеваторів, електроенергії, мостів, пунктів пропуску і страхування ця продукція не доходить до клієнта в потрібний час і за прийнятною ціною. Тому інфраструктура в цьому звіті розглядається не як зовнішня умова для промисловості, а як частина виробничої системи.

Після 2022 року Україна зберегла здатність перевозити вантажі, експортувати продукцію і підтримувати частину критичних маршрутів. Але ця здатність працює в іншій економіці. Вартість, ризик, час, маршрут, страхування, прикордонні процедури, перевалка, енергетична стабільність і безпека об’єктів стали такими самими важливими для промисловості, як власна собівартість виробництва. Для експортних секторів логістика стала не просто витратною статтею, а межею конкурентності.

** До повномасштабної війни морська логістика була головним каналом для великих експортних потоків. Для металургії, руди, зерна, олійних культур і частини промислових вантажів море давало масштаб, нижчу вартість на тонну і доступ до далеких ринків. Після блокади й постійних атак на портову інфраструктуру експортна економіка змінилася. Частина вантажів перейшла на залізницю, автотранспорт, дунайський напрямок і нові комбінації маршрутів.

Для металургії цей злам був особливо сильним. У контрольному джерелі зазначено, що до війни більшість сталевої продукції експортувалася морем — близько 80%; блокада чорноморських портів стала одним із чинників триразового падіння експортних обсягів і втрати ринків [68]. Перехід на залізничні маршрути підтримав фізичний експорт, але підвищив транспортні витрати й зменшив цінову конкурентність продукції [68]. Така сама логіка діє і в інших масових вантажах: коли море замінюється дорожчими або довшими маршрутами, промислова маржа знижується.

Порти водночас залишилися точкою стійкості. У джерельному пакеті зафіксовано, що в 2025 році українські морські порти виконали понад 95% запланованого обсягу перевалки вантажів попри обстріли, повітряні тривоги та постійні загрози [70]. Це важливий операційний сигнал. Він показує, що портова система не зупинилася. Але виконання плану в умовах війни не означає повернення до нормальної довоєнної логістики: ризик, страхування, пошкодження, оборонні обмеження, енергетика і безпека продовжують впливати на економіку перевалки.

Масштаб пошкоджень підтверджує цю напругу. У джерельному пакеті щодо наслідків російських ударів по портах і залізниці наведено, що з початку повномасштабного вторгнення було знищено або пошкоджено 686 об’єктів портової інфраструктури [69]. Для промисловості це означає не лише фізичні ремонти. Кожен пошкоджений об’єкт — це ризик простою, зміни маршруту, дорожчої перевалки, затримки експортної партії або втрати контрактної надійності.

** Дунайські порти стали одним із головних маршрутів адаптації. У попередньому аграрному блоці джерельний пакет фіксує, що український експортний коридор і кластер дунайських портів у 2024 році обробили 97,2 млн тонн вантажів, що на 57% більше, ніж у 2023 році [71]. Цей показник важливий для всієї промислової системи, а не лише для аграрного експорту. Він демонструє, що країна здатна швидко перебудовувати логістику за наявності критичної потреби.

Однак адаптаційний маршрут не завжди є оптимальним маршрутом. Дунайський напрямок, залізничні переходи, автоперевезення і комбіновані маршрути мають обмеження за пропускною здатністю, вартістю, часом, інфраструктурою, пунктами перевалки і прикордонними процедурами. Вони зменшують ризик повного блокування експорту, але не завжди повертають довоєнну логістичну ефективність. Для промисловості це означає, що стійкість і конкурентність не є одним і тим самим. Система може бути стійкою, але дорогою.

** Залізниця стала центральним каналом для внутрішнього переміщення промислових вантажів, експорту, імпорту і військово-критичних перевезень. Вона зв’язує металургійні майданчики, кар’єри, елеватори, порти, західні переходи, будівельні матеріали, енергетичне обладнання і гуманітарні потоки. Після втрати частини морської логістики навантаження на залізницю зросло фізично й економічно: вона стала дорожчим і більш перевантаженим замінником для вантажів, які раніше йшли морем [68].

Дороги виконують іншу функцію. Вони критичні для коротшого плеча доставки, будівництва, аграрної логістики, гуманітарних поставок, ремонту енергетики, доставки обладнання і роботи малих та середніх підприємств. Для будівельного сектору дороги визначають доступ до кар’єрів, бетонних вузлів, складів, майданчиків і відновлюваних об’єктів. Для аграрного сектору — доступ до елеваторів, переробки і портів. Для машинобудування — постачання компонентів і відправку готових виробів.

У промисловому сенсі залізницю і дороги не можна протиставляти. Залізниця потрібна для масових потоків і довгого плеча. Дороги потрібні для гнучкості, останньої милі, ремонтів, будівельних проєктів і регіональної економіки. Коли один контур перевантажений або пошкоджений, другий бере частину навантаження, але зазвичай дорожче і з новими вузькими місцями.

** Енергетика є частиною інфраструктурної логіки. Порти, елеватори, холодильні склади, залізничні вузли, насосні станції, промислові майданчики, ремонтні бази й будівельні виробництва потребують електроенергії. Якщо електропостачання нестабільне, логістика сповільнюється навіть там, де дорога, колія або порт формально доступні.

У джерельному пакеті B2 зафіксовано, що Україна втратила понад 50% довоєнних генеруючих потужностей електроенергії внаслідок війни [72]. Для промислової логістики це означає, що проблема не обмежується доставкою товару з точки А в точку Б. Потрібно забезпечити електрикою перевалку, сортування, зберігання, охолодження, навантаження, ремонт, диспетчеризацію і цифрові системи управління. Без енергії транспортна інфраструктура стає менш продуктивною навіть без фізичного руйнування колії чи причалу.

** Склади, елеватори, перевантажувальні термінали і промислові хаби є невидимою частиною логістичної системи. Вони визначають, чи може виробник накопичити партію, пройти пікове навантаження, зберегти якість продукції, дочекатися маршруту, розділити потоки і виконати контракт. Для аграрного сектору елеватор — це не просто місце зберігання, а механізм управління ціною, якістю і часом продажу. Для промисловості склад і термінал — це спосіб зменшити ризик затримки і розриву ланцюга постачання.

Після 2022 року значення таких вузлів зросло. Коли маршрути нестабільні, підприємствам потрібні буфери. Але буфер коштує грошей: оренда, енергія, охорона, страхування, фінансування запасів і управління якістю. Це збільшує потребу в оборотному капіталі. Тому логістика пов’язана з фінансовим сектором напряму: якщо підприємство не має доступу до фінансування запасів і транспортування, воно може втратити контракт навіть за наявності продукції.

** Відбудова сама створює великий інфраструктурний попит. Пошкоджені дороги, мости, енергетичні вузли, залізничні об’єкти, промислові майданчики, порти, склади, житло і соціальні об’єкти потребують матеріалів, проєктів, підрядників, техніки, робочої сили і фінансування. Але відбудова також залежить від тієї ж інфраструктури, яку має відновлювати. Щоб ремонтувати міст, потрібно доставити бетон, метал, техніку і людей. Щоб відновити енергетичний вузол, потрібні трансформатори, кабель, спецтранспорт, крани, інженери і безпечний доступ.

Це створює замкнений виробничий контур. Будівництво потребує логістики, логістика потребує енергії, енергія потребує ремонту, ремонт потребує машинобудування і металу, метал потребує портів і залізниці, а всі ці сектори потребують людей і фінансування. Саме тому інфраструктура не може бути другорядним розділом промислової стратегії. Вона є механізмом, який або зв’язує сектори в одну систему, або залишає їх окремими острівцями виробництва.

** До війни логістика часто оцінювалася через тариф і час доставки. Після 2022 року додалися ще три параметри: безпековий ризик, непередбачуваність маршруту і вартість резерву. Підприємство має думати не лише про найнижчу ціну доставки, а про те, чи маршрут буде доступний у день відвантаження, чи працюватиме порт, чи буде електроенергія, чи не зміняться прикордонні умови, чи вистачить вагонів, чи буде страхування і чи не доведеться перекидати вантаж на інший маршрут.

Це змінює конкурентність української продукції. Якщо виробник сталі, добрив, зерна, обладнання або будівельних матеріалів має закладати додатковий резерв часу і грошей на логістику, його продукція дорожчає або стає менш надійною для покупця. У міжнародній торгівлі це може бути так само важливо, як власна собівартість виробництва. У внутрішній економіці це підвищує ціну відбудови і зменшує маржу підприємств.

** Інфраструктура і логістика стали одним із головних обмежень промислового відновлення. Україна зберегла роботу портів, залізниці, доріг, дунайського напрямку і частини експортного коридору, але ця робота відбувається під постійним тиском атак, енергетичних обмежень, пошкоджень, перевантаження маршрутів і вищих витрат. Операційна стійкість є реальною, але вона ще не дорівнює нормальній логістичній конкурентності.

Найближча практична логіка для інфраструктури — захист і ремонт портів, залізниці, енергетичних вузлів і мостів; розвиток дунайського і західного напрямків без втрати морського пріоритету; збільшення пропускної спроможності прикордонних переходів; підтримка складів, елеваторів і промислових хабів; електроживлення критичних логістичних вузлів; цифрова координація потоків; і фінансування оборотного капіталу для підприємств, які несуть вищі логістичні витрати. Без цього промисловість залишатиметься виробничо здатною, але комерційно обмеженою. З цим контуром логістика може стати не джерелом втрати маржі, а інструментом повернення української продукції на ринки.

**

** Тарифи на електроенергію, газ, залізничні перевезення, доступ до мереж, логістику й комунальні послуги визначають не лише рахунки підприємств. Вони визначають, чи може промисловий продукт бути конкурентним. Для металургії електроенергія, газ, кокс, залізниця і портова логістика входять у собівартість кожної тонни продукції. Для хімічної промисловості газ є одночасно паливом і сировиною. Для машинобудування електроенергія визначає виробничий ритм. Для будівельних матеріалів енергія і транспорт формують ціну цементу, бетону, скла, кераміки й ізоляції. Для аграрного сектору тарифи проявляються через пальне, добрива, елеватори, залізницю, порти й холодильний ланцюг.

Після 2022 року тарифна проблема стала частиною воєнної економіки. Підприємства працюють не лише з ринковою ціною ресурсу, а з ціною ризику: пошкоджена генерація, дорожчий імпорт електроенергії, перебої постачання, резервні джерела, дорожча логістика, зміна маршрутів, страхування і вища потреба в оборотному капіталі. Промислова собівартість зростає навіть тоді, коли підприємство фізично зберігає обладнання і персонал.

** Електроенергія стала одним із головних горизонтальних факторів промислової собівартості. У 2025 році ціни на електроенергію і газ для українських промислових споживачів істотно зросли; контрольне джерело прямо зазначає, що ціни на обидва ресурси були значно вищими, ніж для промислових споживачів у ЄС [74]. На ринку “на добу наперед” після відносно стабільного весняно-літнього періоду в діапазоні 4 600–5 400 грн/МВт·год відбувся стрибок у жовтні–грудні до 6 900 грн/МВт·год, а середньозважена ціна у грудні досягла 6 881 грн/МВт·год проти 5 548 грн/МВт·год на початку року [74].

Джерело пов’язує це з дефіцитом генерації після пошкодження або знищення енергетичних об’єктів, більшою часткою дорогої газової генерації, зростанням залежності від імпорту й потребою покривати зимові піки дорожчими джерелами генерації [74]. Для промисловості підвищена ціна електроенергії має кілька каналів впливу: збільшує прямі виробничі витрати, підвищує вартість логістики, робить резервні рішення дорожчими, ускладнює довгі контракти і зменшує ресурс підприємств для модернізації.

Енергетичний тиск не є однаковим для всіх секторів. Електросталеплавильне виробництво прямо залежить від стабільної й конкурентної електроенергії. Машинобудування потребує безперервного живлення для верстатів, зварювання, термообробки, фарбування і випробувань. Будівельні матеріали потребують енергії для цементу, скла, кераміки, газобетону, бетонних вузлів і кар’єрної техніки. Аграрна переробка потребує електроенергії для сушіння, зберігання, охолодження і насосів. Тому тариф на електроенергію фактично стає спільним промисловим дефлятором, який підвищує ціну продукції в різних секторах одночасно.

** Газ має окрему роль, бо для частини промисловості він є не лише енергоносієм. У хімічній промисловості природний газ є технологічною сировиною для аміаку, карбаміду та інших базових продуктів. У будівельних матеріалах він потрібен для теплових процесів. В енергетиці газова генерація може закривати пікове навантаження, але робить електроенергію дорожчою. Для промислового споживача газовий шок переходить у вартість добрив, електроенергії, тепла, матеріалів і переробки.

Газова географія також змінилася. Україна припинила транзит російського газу з 1 січня 2025 року після завершення попередньої угоди, а енергетична торгівля дедалі більше переорієнтовується на європейські маршрути [75]. Це зменшує залежність від російського транзитного контуру, але не скасовує проблеми ціни, зберігання, імпорту, внутрішнього видобутку і валютних витрат. Для хімії та енергоємних секторів важливо не лише мати газ фізично, а мати його за умов, які дозволяють виробляти конкурентну продукцію.

** Побутові тарифи виконують соціальну функцію, особливо під час війни. Держава намагається обмежити різке зростання витрат домогосподарств, бо енергія є базовою потребою. Але коли ціна для населення утримується нижче економічно обґрунтованого рівня, різниця має бути профінансована через бюджет, борги, енергетичні компанії або інші категорії споживачів. Саме тут тарифна політика переходить із соціальної площини в промислову.

Контрольний пакет містить окремий блок про поступове згортання споживчих субсидій і проблеми газового та електроенергетичного секторів [76]. Для цього звіту головне не в тому, щоб механічно вимагати підвищення побутових тарифів. Головне — показати промисловий наслідок. Якщо соціальний тарифний компроміс фінансується через ціну для бізнесу або через борги енергосистеми, промисловість отримує дорожчий ресурс, а енергетичні компанії — слабшу інвестиційну спроможність. Це зменшує конкурентність підприємств і сповільнює ремонт та модернізацію енергетики.

Проблема має політичний і економічний вимір. Різке скасування захисту домогосподарств може створити соціальний шок. Збереження непрозорого перехресного субсидіювання може створити промисловий шок. Для промислової політики важлива не декларація про тарифи, а конструкція: адресна підтримка вразливих домогосподарств, прозоре фінансування соціальної функції, менше прихованих боргів, окремі умови для енергоємних підприємств і передбачувані правила для інвесторів.

** Логістика стала другим великим блоком промислового тиску після енергії. Коли морські маршрути були заблоковані або небезпечні, частина вантажів перейшла на залізницю, автотранспорт, дунайські порти і комбіновані маршрути. Для металургії це мало прямий ефект: до війни більшість сталевої продукції експортувалася морем, а перехід на залізничні маршрути призвів до кратного зростання транспортних витрат і зниження економічної привабливості української продукції на зовнішніх ринках [68].

Ця логіка не обмежується сталлю. Зерно, олійні, руда, будівельні матеріали, обладнання, добрива і промислові компоненти залежать від маршрутів, перевалки, черг, прикордонних процедур, вагонів, пального, страхування і безпеки. Якщо маршрут дорожчає, виробник не завжди може перекласти цю вартість на покупця. У міжнародній торгівлі покупець порівнює кінцеву доставлену ціну, а не витрати всередині країни. Тому логістичний тариф перетворюється на фактор експортної конкурентності.

У джерельному пакеті для добувної промисловості логістичні витрати у 2024–2025 роках подані як такі, що були у 2–3 рази вищими за довоєнний рівень, із критичним впливом на конкурентність руди та сталі [78]. Це джерело потребує додаткової перевірки на етапі фінальної гармонізації, але сам напрям тиску збігається з іншими контрольними матеріалами: дорожча логістика знижує маржу експортних секторів, особливо коли світові ціни на продукцію слабкі або волатильні.

** Тарифи і логістичні ціни діють не як окремі рядки в бухгалтерії, а як механізм перенесення витрат між секторами. Якщо електроенергія дорожчає, дорожчають метал, цемент, скло, добрива, сушіння зерна, холодне зберігання, переробка, ремонт і робота складів. Якщо газ дорожчає, дорожчають добрива, теплова генерація, будівельні матеріали й частина промислового тепла. Якщо залізниця і перевалка дорожчають, дорожчає експорт і внутрішнє постачання. Якщо кредит на оборотний капітал дорогий, підприємству складніше фінансувати запаси, енергію, логістику і сезонні закупівлі.

Металургія отримує подвійний тиск: енергія і логістика. Хімія отримує потрійний тиск: газ як сировина, електроенергія як ресурс і логістика як канал збуту. Машинобудування отримує тиск через електроенергію, компоненти, імпортні вузли, транспорт і дорогий капітал. Будівництво отримує дорожчі матеріали, техніку і логістику. Аграрний сектор отримує дорожчі добрива, пальне, сушіння, елеватори і експортні маршрути. Тарифна політика тому є не вузькою енергетичною темою, а промисловою темою.

** Високі тарифи впливають не тільки на поточну собівартість. Вони змінюють економіку модернізації. У металургії перехід до електросталеплавильних і нижчовуглецевих маршрутів робить електроенергію ще важливішою. У контрольному джерелі щодо декарбонізації прямо зазначено, що ціна електроенергії та доступ до фінансування є двома головними бар’єрами для модернізації української сталеливарної галузі [79]. Якщо електроенергія дорога і нестабільна, низьковуглецевий технологічний перехід може втратити економічний сенс для підприємства.

Схожа логіка діє в інших секторах. Хімія не інвестуватиме в нові виробничі лінії без зрозумілої ціни газу й електроенергії. Будівельні матеріали не модернізуватимуть печі, сушіння і лінії, якщо енергетична економіка непередбачувана. Машинобудування не оновлюватиме парк верстатів без стабільного електроживлення. Аграрна переробка не будуватиме нові холодильні або сушильні потужності без зрозумілої енергетичної моделі. Тарифи, які виглядають як поточні витрати, фактично визначають інвестиційний горизонт.

** Промисловості потрібна не обов’язково найнижча ціна в кожний момент, а передбачувана і конкурентна вартість ресурсу. Підприємство може планувати модернізацію, експортні контракти і запуск нових продуктів, якщо розуміє діапазон цін, правила доступу, умови підключення, логіку компенсацій і горизонт регулювання. Непередбачувана ціна руйнує довгі контракти і змушує компанії зменшувати інвестиції.

Тарифна стабільність також не означає заморожування всіх цін. Заморожена ціна без компенсації породжує борги і зношення системи. Ринкова ціна без захисту вразливих груп створює соціальний ризик. Промислова логіка має бути іншою: прозора адресна підтримка для населення, відокремлення соціальної політики від промислової ціни, спеціальні довгі контракти або стабілізаційні механізми для енергоємних секторів, правила для імпортної електроенергії, конкуренція між виробниками і зрозуміла методологія мережевих тарифів.

** Тарифи і промислова собівартість стали одним із головних горизонтальних вузлів відновлення. Українська промисловість одночасно стикається з дорожчою електроенергією, дорогим газом, логістичним перевантаженням, пошкодженою інфраструктурою, імпортною залежністю, потребою в резервних рішеннях і дорожчим оборотним капіталом. Це не один шок, а система витрат, яка проходить через усі виробничі сектори.

Найближча практична логіка — зробити промислову ціну ресурсів передбачуваною, а соціальну підтримку прозорою. Потрібні окремий облік соціальної тарифної функції, зменшення прихованого перехресного субсидіювання, довші енергетичні контракти для енергоємних підприємств, захист і відновлення генерації, конкуренція в енергетичному секторі, зрозуміла логіка імпорту електроенергії, тарифна прогнозованість у залізничній логістиці та фінансові інструменти для покриття вищого оборотного капіталу. Без цього промисловість залишатиметься формально здатною виробляти, але економічно обмеженою. З цим контуром тарифи можуть перестати бути прихованим податком на виробництво і стати частиною керованої промислової політики.

**

** Промислове відновлення не починається з грошей як абстрактного ресурсу. Воно починається з проєкту, який можна профінансувати: завод, цех, лінія, підстанція, елеватор, портовий вузол, склад, верстатний парк, хімічна установка, система очищення, модернізована піч, бетонний завод або навчальний центр. Фінансування стає промисловим лише тоді, коли воно перетворюється на фізичний актив, технологію, людей, продуктивність і експортну спроможність.

Після 2022 року головна проблема інвестицій в Україні полягає не тільки в нестачі капіталу. Капітал у світі існує, але для українських промислових проєктів він стикається з набором ризиків: війна, руйнування активів, енергетична нестабільність, логістичні збої, валютні обмеження, вартість кредиту, невизначеність попиту, страхування, регуляторні зміни, дефіцит кадрів і тривалий горизонт окупності [80]. Тому питання інвестицій має формулюватися не як “де взяти гроші”, а як “як зробити промисловий проєкт фінансованим за наявного ризику”.

** Масштаб відбудови перевищує можливості звичайного бюджетного фінансування. У контрольному джерелі RDNA5 загальні потреби у відновленні та реконструкції України протягом наступного десятиліття оцінені майже у $524 млрд, а житловий сектор формує найбільшу частку довгострокових потреб — майже $84 млрд [81]. Це не лише показник руйнування. Це показник майбутнього інвестиційного тиску на державу, донорів, банки, громади, підприємства і приватних інвесторів.

У тому самому джерельному блоці зазначено, що щонайменше третина загальних потреб у відновленні потенційно може бути покрита приватними інвестиціями за умови успішної реалізації реформ та інструментів зниження ризиків [81]. Це формулювання важливе: приватний капітал не замінює державу автоматично. Він приходить тоді, коли має зрозумілий проєкт, захист, дохід, контракт, правову рамку, страхування, фінансову структуру і вихід із ризику.

Звідси випливає базова логіка фінансування: публічні кошти мають не лише оплачувати об’єкти, а й відкривати приватний капітал там, де це можливо. У частині критичної інфраструктури держава і донори залишаться головними джерелами фінансування. У житлі, будівельних матеріалах, логістиці, енергетичній децентралізації, агропереробці, промислових парках і модернізації підприємств приватний сектор може відігравати більшу роль, але лише за правильної архітектури ризику.

** Боргове фінансування є природним інструментом для оборотного капіталу, обладнання, запасів, логістики і частини інвестиційних проєктів. Але під час війни борг має обмеження. Банк оцінює не тільки бізнес-план, а й заставу, місце розташування активу, валютний дохід, енергетичний ризик, логістику, страховий захист, тривалість контрактів і здатність позичальника обслуговувати борг у разі нового шоку. Якщо ризик активу занадто високий, звичайний кредит або стає дорогим, або не надається.

Для промисловості це критично. Металургія потребує оборотного капіталу для сировини, енергії, логістики і ремонтів. Хімія потребує коштів на газ, реагенти, енергію, запуск агрегатів і збут. Машинобудування потребує передфінансування комплектуючих, інструменту і довгого виробничого циклу. Будівництво потребує авансування матеріалів, техніки, підрядників і робочої сили. Аграрний сектор потребує сезонного фінансування до отримання виручки. Якщо кредит дорогий або короткий, підприємства зменшують масштаб, відкладають модернізацію і працюють у режимі виживання.

Тому боргове фінансування має бути доповнене гарантіями, компенсацією частини ризику, довшими строками, спеціальними кредитними лініями, страхуванням і участю міжнародних фінансових інституцій. Інакше банк не зможе масово кредитувати промислові проєкти, які потрібні для відбудови, але мають високий воєнний і операційний ризик.

** У нормальних умовах інвестор оцінює ринок, менеджмент, технологію, конкуренцію і фінансову модель. В Україні після 2022 року до цього додається ризик фізичного знищення активу, обмеження експорту, зупинки енергопостачання, нестачі персоналу, зміни маршруту, страхових винятків і валютного контролю. Ці ризики або збільшують очікувану дохідність, або зменшують суму, яку інвестор готовий вкласти, або переводять проєкт у категорію нефінансованого.

Саме тому капітал ризику має бути структурований. Для різних етапів потрібні різні інструменти. Гранти можуть покривати підготовку проєкту, техніко-економічні обґрунтування, перші інженерні роботи або соціально важливу інфраструктуру. Концесійні кредити можуть знижувати боргове навантаження. Гарантії можуть зменшувати ризик для банків. Воєнне страхування може зробити актив прийнятним для інвестора. Equity може брати технологічний і ринковий ризик. Державний або донорський перший ризиковий шар може відкрити приватний капітал, який без цього не зайде в проєкт.

Для промислової політики важливо не змішувати ці інструменти. Грант не замінює equity. Гарантія не замінює страхування. Дешевий кредит не розв’язує проблему знищення активу. Воєнне страхування не розв’язує проблему слабкого попиту. Кожен інструмент має відповідати конкретному ризику.

** Найочевидніші точки входу для приватного капіталу з’являються там, де є одночасно попит, актив, дохід і можливість контролювати ризик. У будівництві контрольний IFC-блок прямо пов’язує масштабування приватних інвестицій та інновацій із модернізацією житлового фонду і будівельної галузі України [82]. У тому самому джерельному блоці зазначено, що виробничо-будівельний ланцюг — від матеріалів до девелопменту — переважно контролюється приватним сектором, здебільшого локальними компаніями [82]. Це робить будівельні матеріали, індустріалізоване будівництво, житло і ремонтну економіку природним полем для приватного капіталу.

Енергетика має іншу логіку. Після атак на генерацію і мережі приватний капітал може бути важливим у децентралізованій генерації, накопичувачах, промислових енергосистемах, газових маневрових потужностях, енергоефективності й локальних рішеннях для підприємств [83]. Але енергетика має високий регуляторний ризик і залежить від тарифної моделі. Інвестор має розуміти правила підключення, продажу електроенергії, компенсації, імпорту, балансування і захисту активу.

Металургія і хімія потребують капіталу для модернізації, але мають довший горизонт окупності. У металургії контрольний source-пакет показує, що попри війну mining and metals enterprises інвестували $650 млн у 2024 році, що становило 18,3% капітальних інвестицій у промисловість; капітальні видатки зросли на 8,3% порівняно з 2023 роком [84]. Це важливий сигнал: навіть під час війни промисловість не припиняє інвестувати. Але такі інвестиції часто спрямовані на ремонт, підтримку роботи, енергонезалежність і вузькі модернізаційні проєкти, а не на повну трансформацію технологічної бази.

Аграрний сектор і переробка мають коротший операційний цикл, але високу залежність від логістики, сезонного фінансування, добрив, пального, елеваторів і експорту. Тут приватний капітал може працювати в переробці, зберіганні, біоенергетиці, логістиці, харчових продуктах і технічних культурах. Але для цього потрібні стабільні маршрути, фінансування оборотного капіталу, страхування, енергетична стійкість і зрозуміла експортна політика.

** Відбудова створює великий попит, але попит сам по собі не створює ринок. Ринок виникає тоді, коли є платник, правила закупівлі, технічні стандарти, прозора черга проєктів, кошториси, підрядники, фінансування, контроль якості й можливість виконати роботу. Якщо ці елементи слабкі, навіть великий обсяг потреб не стає інвестиційним потоком. Він залишається списком бажаних об’єктів.

Тому державна роль полягає не лише у фінансуванні. Держава має структурувати попит: пріоритети, проєктні реєстри, технічні стандарти, землю, дозволи, підключення, гарантії, закупівлі, правила державно-приватного партнерства, місцеву спроможність і контроль виконання. Без цього приватний інвестор не бачить достатньо прозорої воронки проєктів. З цим контуром приватний капітал може планувати виробництво матеріалів, будувати заводи, відкривати лінії, закуповувати техніку і входити в партнерства.

** Промислові інвестиції в Україні часто потребують імпортного обладнання, валютних компонентів, ліцензій, технологій і сервісу. Це створює валютний вимір. Якщо підприємство має експортний дохід, воно краще покриває валютні витрати. Якщо підприємство працює лише на внутрішній ринок, але купує імпортне обладнання або компоненти, воно залежить від курсу, валютних правил і доступу до фінансування.

Експортні сектори мають тут перевагу, але також несуть більший логістичний і ринковий ризик. Металургія, аграрний сектор, частина машинобудування, хімія і будівельні матеріали можуть створювати валютну виручку, але їхня здатність це робити залежить від портів, залізниці, сертифікації, енергії, CBAM, страхування і попиту на зовнішніх ринках. Тому інвестиційна політика має зв’язувати фінансування з експортною спроможністю, а не розглядати інвестиції лише як внутрішні капітальні витрати.

** Фінансове програмування розділяє джерела фінансування за типами: прямі інвестиції, портфельні потоки, борг, небоштове фінансування, публічні й приватні джерела [85]. Для цього звіту важливий не метод розрахунку, а логіка. Різні джерела капіталу мають різну стійкість і різну ціну ризику. Грант допомагає там, де проєкт має високу суспільну цінність, але слабку комерційну дохідність. Кредит працює там, де є прогнозований cash flow. Equity працює там, де є потенціал зростання і готовність прийняти ризик. Гарантії і страхування відкривають проєкти, які без них не проходять ризиковий фільтр.

Для промислової стратегії це означає, що потрібна не одна велика програма фінансування, а портфель інструментів за типами проєктів. Критична інфраструктура, енергетика, будівельні матеріали, агропереробка, машинобудування, модернізація металургії, хімічні активи, логістика і людський капітал мають різний ризиковий профіль. Їх не можна фінансувати однаково.

** Фінанси стали вузлом, який з’єднує всі попередні промислові обмеження. Енергія, логістика, тарифи, кадри, технології, експорт, CBAM, безпека і реконструкція в кінцевому рахунку перетворюються на питання фінансованості. Якщо ризик не розподілений, проєкти не стають банківськими. Якщо немає довгого капіталу, модернізація не запускається. Якщо немає гарантій і страхування, приватний інвестор не заходить у частину активів. Якщо немає прозорого проєктного портфеля, попит на відбудову не стає інвестиційним ринком.

Найближча практична логіка — будувати фінансову архітектуру за ризиками, а не за загальними гаслами. Потрібні підготовлені проєкти, прозорі реєстри, секторні пайплайни, воєнне страхування, гарантії, концесійне кредитування, приватний equity, локальне банківське фінансування, донорський перший ризиковий шар, експортне фінансування, валютна передбачуваність і прив’язка інструментів до конкретних секторних вузлів. Без цього промислове відновлення залишатиметься набором потреб. З цим контуром капітал може стати механізмом, який переводить потреби відбудови у виробничі активи, робочі місця і довшу промислову траєкторію.

**

** Промислова система України після 2022 року не зникла і не повернулася до довоєнної траєкторії. Вона працює в новій конфігурації: менша фізична база в частині секторів, пошкоджена інфраструктура, дорожча енергія, складніша логістика, дефіцит кадрів, обмежений доступ до довгого капіталу і вища ціна ризику. Водночас зберігаються діючі виробничі ядра, експортні канали, попит на відбудову, аграрна база, ремонтна економіка, оборонний імпульс і окремі технологічні точки модернізації.

Головний висновок цього звіту: відновлення не є сумою окремих секторних процесів. Металургія залежить від енергетики, логістики, CBAM-готовності, кадрів і капіталу. Енергетика залежить від відновлення потужності, мереж, кадрів, імпорту, захисту і фінансування. Хімія залежить від газу, електроенергії, аграрного попиту, стратегічних активів і оборотного капіталу. Машинобудування залежить від металу, інженерів, компонентів, стандартів, серійності й попиту з боку оборони та цивільної модернізації. Будівництво залежить від матеріалів, енергії, кадрів, регіональної безпеки і проєктної спроможності. Сільське господарство залежить від землі, логістики, добрив, пального, зберігання, переробки й експорту.

Горизонтальні фактори стали такими самими важливими, як виробничі активи. Людський капітал визначає, чи може обладнання працювати. Інфраструктура визначає, чи може продукція потрапити на ринок. Тарифи визначають, чи може підприємство бути конкурентним. Фінанси визначають, чи може потреба у відбудові стати інвестиційним проєктом. Тому наступний етап аналізу має агрегувати не лише виробництво, а й обмеження, які проходять через усі сектори.

** Металургія зберегла робоче ядро, але працює на нижчій базі. Основні обмеження — енергія, логістика, CBAM, кадри, інвестиції в модернізацію і доступ до ринків. Сектор може залишатися опорою для будівництва, машинобудування й експорту, але лише за умови стабілізації енергетики, зменшення логістичних витрат і технологічного оновлення.

Енергетика стала базовою умовою промислової спроможності. Питання полягає не тільки у фізичному ремонті генерації або мереж. Промисловості потрібна доступна, прогнозована і конкурентна енергія. Без цього металургія, хімія, машинобудування, будівельні матеріали, агропереробка і логістика працюватимуть дорожче та нестабільніше.

Хімічна промисловість зберегла вузьке діюче ядро в добривах, але залишається сильно залежною від газу, електроенергії, стратегічних активів і імпортного тиску. Її значення виходить за межі добрив: сектор пов’язаний з аграрним виробництвом, фармацевтикою, матеріалами, промисловими газами, засобами захисту рослин і потенціалом імпортозаміщення.

Машинобудування має новий попит в оборонному, ремонтному й інфраструктурному контурі, але цивільне машинобудування не відновлюється автоматично. Сектору потрібні коопераційні ланцюги, інженери, стандарти, серійність, сертифікація, енергія і капітал. Його роль у реіндустріалізації полягає в тому, щоб перетворювати попит на обладнання, ремонт і модернізацію на внутрішню виробничу компетенцію.

Будівництво і будівельні матеріали є фізичним механізмом відбудови. Проблема полягає не тільки в обсязі фінансування. Якщо немає достатньої матеріальної бази, кадрів, енергії, проєктної спроможності, переробки відходів руйнації та прозорого управління проєктами, гроші не перетворюються на швидкі й якісні об’єкти.

Сільське господарство залишається одним із найсильніших секторів, але його модель занадто залежить від сировинного експорту, логістики, добрив, пального, землі, розмінування, зберігання і фінансування сезону. Його промисловий потенціал зростає тоді, коли країна переходить від експорту сировини до глибшої переробки, харчових продуктів, біоенергетики, технічних культур і виробництв із вищою доданою вартістю.

** Людський капітал став обмеженням не менш важливим, ніж енергія або логістика. Україна має працездатне населення, яке адаптується, але промисловості бракує потрібних навичок у потрібних місцях. Міграція, внутрішнє переміщення, мобілізація, старіння, житло, безпека, транспорт і технічна освіта формують реальну межу промислового відновлення.

Інфраструктура і логістика визначають комерційну можливість виробництва. Підприємство може мати продукт, але втратити маржу через дорожчу доставку, ризик порту, перевантаження залізниці, дефіцит складів, енергетичні збої або прикордонні затримки. Операційна стійкість українських маршрутів є важливою, але вона ще не означає повної логістичної конкурентності.

Тарифи і промислова собівартість працюють як горизонтальний фільтр. Висока або непередбачувана ціна електроенергії, газу, логістики і оборотного капіталу зменшує конкурентність навіть тих підприємств, які фізично здатні виробляти. Соціальна тарифна політика, промислові ціни, борги енергетики і крос-субсидування мають бути розділені прозоріше, інакше частина соціального компромісу перетворюється на промисловий тиск.

Фінанси і капітал ризику визначають, чи можуть проєкти відбудови і модернізації перейти від потреби до реалізації. Україна має великий обсяг потреб і багато потенційних інвестиційних напрямів, але приватний капітал приходить лише там, де ризик розподілений, проєкт підготовлений, правила зрозумілі, страхування доступне, а дохідність не знищується енергією, логістикою або безпековими загрозами.

**

** Сценарії потрібні не для того, щоб замінити прогноз. Їхня функція — показати, як різні комбінації обмежень можуть змінити промислову траєкторію. Один і той самий сектор може мати різні результати залежно від енергетики, логістики, кадрів, фінансування, безпеки, експортного доступу і регуляторних вимог. Тому сценарії мають будуватися не навколо одного показника, а навколо системи факторів.

У наступному етапі сценарний аналіз має агрегувати секторні фактори в єдину рамку. Поточний звіт дає якісну основу для такої роботи. Він показує, де є робочі ядра, де є вузькі місця, де є імпортна залежність, де потрібен капітал, де обмеження є горизонтальними, а де сектор може створювати додану вартість для інших частин економіки.

** Інерційна траєкторія означає продовження поточної адаптації без достатнього зняття ключових обмежень. У такій траєкторії промисловість не зупиняється. Працюють діючі металургійні майданчики, енергетика ремонтується, хімія зберігає частину виробництва добрив, машинобудування підтримується оборонним і ремонтним попитом, будівництво виконує частину відновлювальних та інфраструктурних робіт, аграрний сектор зберігає експортну функцію.

Але така траєкторія має нижчу стелю. Енергія залишається дорогою і нестабільною. Логістика залишається дорожчою за довоєнну. Кадровий дефіцит не закривається системно. Частина виробництв працює нижче потенціалу. Будівництво спирається на ремонти й державний попит більше, ніж на широку приватну інвестицію. Аграрний сектор зберігає сировинну структуру експорту. Хімія залишається залежною від газу та імпорту. Машинобудування розвиває окремі сильні осередки, але не формує широку нову серійність.

У цій рамці країна підтримує промислову стійкість, але не отримує повного ефекту реіндустріалізації. Це траєкторія виживання, адаптації і часткового відновлення, але з ризиком закріплення нижчої виробничої бази.

** Шокова траєкторія означає посилення одного або кількох критичних обмежень. Найбільш очевидні канали шоку — нові удари по енергетиці, руйнування логістичних вузлів, обмеження портів або коридорів, різке зростання вартості енергії, кадровий відтік, фінансове стискання, посилення безпекового ризику або зовнішній ринковий спад.

У такій траєкторії ефект швидко переходить між секторами. Удар по енергетиці підвищує витрати металургії, хімії, машинобудування, будматеріалів, агропереробки і логістики. Пошкодження портів або залізниці знижує маржу аграрного експорту, металургії, руди й промислових товарів. Дефіцит кадрів сповільнює ремонт енергетики, будівництво, запуск виробництв і роботу аграрного сезону. Фінансове стискання зменшує оборотний капітал, інвестиції, закупівлю матеріалів і здатність підприємств проходити довгі виробничі цикли.

Шокова траєкторія не означає повний колапс. Українська економіка вже показала високу здатність до адаптації. Але така траєкторія означає, що адаптація стає дорожчою, а горизонт планування — коротшим. Підприємства знову переходять від модернізації до аварійного виживання. Інвестиційні проєкти відкладаються. Відбудова дорожчає. Секторні вузькі місця накопичуються. У такому сценарії головне завдання — не масштабування, а захист системної працездатності.

** Трансформаційна траєкторія означає не оптимістичне припущення, а координоване зняття ключових обмежень. Вона потребує одночасних змін у кількох площинах: доступна і стабільна енергія для промисловості; логістика з нижчим ризиком і нижчою вартістю; технічні кадри; фінансові інструменти для ризикових активів; підготовлені проєкти відбудови; модернізація матеріальної бази; стандарти й сертифікація для ринків ЄС; перехід від сировинного експорту до більшої переробки.

У такій траєкторії металургія не просто підтримує випуск, а готує технологічну відповідність європейським вимогам і продукти з вищою доданою вартістю. Енергетика зменшує дефіцит керованої потужності, нарощує децентралізовані рішення, накопичувачі і промислову енергоефективність. Хімія стабілізує виробництво добрив і розширює базу для аграрного сектору та спеціалізованих продуктів. Машинобудування перетворює оборонний, ремонтний і відбудовчий попит на серійні компетенції. Будівництво переходить від аварійного ремонту до індустріалізованої відбудови. Аграрний сектор нарощує переробку, зберігання, біоенергетику і продукти з вищою доданою вартістю.

Така траєкторія потребує фінансової архітектури, яка розподіляє ризик: гарантії, страхування, концесійні кредити, гранти для підготовки проєктів, equity, локальне банківське фінансування і донорський перший ризиковий шар. Вона також потребує людського капіталу: технічна освіта, перенавчання, дуальні програми, ветеранська інтеграція, житло біля робочих місць, повернення частини мігрантів і регіональна прив’язка робочої сили до промислових майданчиків.

Трансформаційна траєкторія не є прогнозом. Це набір умов, за яких відбудова може стати промисловим оновленням, а не лише ремонтом втрат.

** Наступний етап має перетворити якісний аналіз на факторну карту для моделювання.

Ця карта не є моделлю. Вона є переліком змінних, які треба підготувати для наступного етапу.

** Макроекономічний прогноз має будуватися після секторної агрегації. Для цього потрібно перейти від опису секторів до узгоджених рядів і припущень: виробництво, експорт, зайнятість, інвестиції, імпорт, енергетичні витрати, логістичні витрати, бюджетні надходження, потреби в капіталі, регіональна структура і часовий горизонт.

На цьому етапі прогноз не робиться. Проте вже видно майбутню логіку моделі. Промислова траєкторія не буде визначатися одним сектором. Вона залежатиме від того, чи зможуть енергетика, логістика, людський капітал і фінанси зменшити обмеження для виробничих секторів. Якщо ці горизонтальні обмеження залишаються сильними, навіть наявний попит на відбудову не дасть повного промислового ефекту. Якщо вони послаблюються, секторні можливості починають підсилювати одна одну.

Саме тому наступний документ має працювати у два кроки. Перший — агрегувати сектори: визначити, які фактори повторюються, які є унікальними, які створюють подвійний рахунок, а які є справжніми драйверами. Другий — побудувати макроекономічну рамку: як секторні зміни можуть переходити у виробництво, експорт, інвестиції, зайнятість і фіскальний ефект. Без першого кроку другий буде надто загальним. Без другого кроку секторний аналіз залишиться якісним описом.

** Поточний звіт показує, що реіндустріалізація України не може бути зведена до відновлення окремих заводів або запуску окремих програм. Вона залежить від системної зв’язності: енергія має підтримувати виробництво; логістика має доставляти продукцію; тарифи мають не руйнувати собівартість; люди мають бути доступні в потрібних місцях; капітал має входити в ризикові активи; будівництво має спиратися на матеріальну базу; аграрний сектор має переходити до більшої переробки; машинобудування має створювати обладнання і компетенції; хімія має підтримувати аграрну й промислову базу; металургія має залишатися частиною європейського ринку з технологічною модернізацією.

Це не завершена стратегія і не прогноз. Це перша зведена промислова рамка. Її цінність у тому, що вона показує, які фактори треба рахувати далі, які обмеження не можна ігнорувати, і де відбудова може перейти від ремонту втрат до нового виробничого циклу.

**

** [1] GMK Center. Українська металургія: новий етап розвитку [Електронний ресурс]. GMK Center, 2025. URL: https://gmk.center/ua/posts/ukrainska-metalurgiya-novij-etap-rozvitku/

[2] World Steel Association. Steel Data Viewer [Електронний ресурс]. World Steel Association. URL: https://worldsteel.org/steel-topics/statistics/steel-data-viewer/

[3] VoxUkraine. The markets temporarily lost by Ukrainian steelmakers [Електронний ресурс]. VoxUkraine. URL: https://voxukraine.org/en/the-markets-temporarily-lost-by-ukrainian-steelmakers

[4] GMK Center. Decarbonization of Ukraine’s steel industry: the European way [Електронний ресурс]. GMK Center. URL: https://gmk.center/en/posts/decarbonization-of-ukraines-steel-industry-the-european-way/

[5] European Commission. Carbon Border Adjustment Mechanism [Електронний ресурс]. European Commission. URL: https://taxation-customs.ec.europa.eu/carbon-border-adjustment-mechanism_en

[6] NV Business. ArcelorMittal Kryvyi Rih increased steel production in 2025 [Електронний ресурс]. NV Business. URL: https://biz.nv.ua/ukr/markets/naybilshiy-metkombinat-ukrajini-zbilshiv-virobnictvo-u-2025-popri-viyskovi-riziki-i-obmezhennya-50575654.html

[7] GMK Center. Запоріжсталь: profile / manufacturer card [Електронний ресурс]. GMK Center. URL: https://gmk.center/en/manufacturer/zaporizhstal-iron-and-steel-works

[8] Dragon Capital. Interpipe company profile [Електронний ресурс]. Dragon Capital. URL: https://dragon-capital.com/what-we-do/research/companies/inpip

[9] Forbes Ukraine / GMK Center. Avdiivka Coke Plant destruction and industrial-loss context [Електронний ресурс]. URL: https://gmk.center/en/news/avdiivka-coke-plant-came-under-massive-shelling/ ; https://forbes.ua/news/rosiya-zruynuvala-avdiivskiy-koksokhim-yogo-vidnoviti-bude-nemozhlivo-gendirektor-metinvestu-18122023-17951

[10] Ukrmetalurgprom / Ukrinform / GMK Center. Ukraine steel, pig iron and rolled-products production series [Електронний ресурс]. URL: https://www.ukrinform.net/rubric-economy/3349577-ukraines-steel-production-up-55-ukrmetalurgprom.html ; https://gmk.center/ua/infographic/virobnictvo-metaloprokatu-v-ukraini-u-2025-roci-zroslo-na-4-8-r-r ; https://statbase.org/data/ukr-steel-production

[11] GMK Center. Ukraine domestic steel consumption and market review [Електронний ресурс]. URL: https://gmk.center/ua/posts/obsyag-metalospozhivannya-v-ukraini-znizivsya-na-55-oglyad-rinku-za-pidsumkami-2022-roku/

[12] The Page. Ukraine iron and steel export structure [Електронний ресурс]. URL: https://thepage.ua/ua/news/ukrayina-u-2023-roci-eksportuvala-476-mln-t-chornih-metaliv-na-sumu-dollar264-mlrd

[13] GMK Center / Marketing UA. Ukraine steel export dynamics, 2023–2025 [Електронний ресурс]. URL: https://www.marketing-ua.com/vitorg-vid-eksportu-chornih-metaliv-v-ukrayini-zris-na-7-9-import-na-12-9

[14] IREX. Ukraine Manufacturing Snapshot / workforce and industrial labour evidence [Електронний ресурс]. IREX. URL: https://www.irex.org/sites/default/files/node/resource/Ukraine%20Manufacturing%20Snapshot%20V3.pdf

[15] International Energy Agency / World Steel Association / IEEFA. Steel decarbonisation and technology-route references [Електронний ресурс]. URL: https://ieefa.org/sites/default/files/2022-06/steel-fact-sheet.pdf ; https://iea.blob.core.windows.net/assets/6f3b4ad7-b1aa-4791-b363-e4efe58cbb83/BreakthroughAgendaReport2025.pdf ; https://worldsteel.org/other-topics/raw-materials/

** [16] International Energy Agency. Ukraine’s energy security and the coming winter [Електронний ресурс]. IEA. URL: https://iea.blob.core.windows.net/assets/5e369893-eceb-438e-a952-5ed811b4e8c0/UkrainesEnergySecurityandtheComingWinterApre-winterassessment.pdf

[17] U.S. Energy Information Administration. Country Analysis Brief: Ukraine [Електронний ресурс]. EIA. URL: https://www.eia.gov/international/content/analysis/countries_short/Ukraine/Ukraine.pdf

[18] IREX. Ukraine Energy Snapshot [Електронний ресурс]. IREX. URL: https://www.irex.org/sites/default/files/node/resource/Ukraine%20Energy%20Snapshot%20V2.pdf

[19] Reuters. Ukraine’s electricity imports jump 40% to record 894 GWh in January [Електронний ресурс]. Reuters, 2026. URL: https://www.reuters.com/business/energy/ukraines-electricity-imports-jump-40-record-894-gigawatt-hours-january-2026-02-02

[20] DiXi Group. Electricity imports to Ukraine reached a historic high in January [Електронний ресурс]. DiXi Group, 2026. URL: https://dixigroup.org/en/electricity-imports-to-ukraine-reached-a-historic-high-in-january/

[21] GMK Center. Electricity and gas prices for Ukrainian industrial consumers in 2025 [Електронний ресурс]. GMK Center. URL: https://gmk.center/en/infographic/electricity-and-gas-prices-in-ukraine-for-industrial-consumers-in-2025/

[22] ENTSO-E / European Commission. Ukraine electricity grid synchronization and European electricity-trade integration [Електронний ресурс]. URL: https://www.eia.gov/international/content/analysis/countries_short/Ukraine/Ukraine.pdf

[23] U.S. Energy Information Administration. Ukraine gas trade, transit stop and new import-route context [Електронний ресурс]. EIA. URL: https://www.eia.gov/international/content/analysis/countries_short/Ukraine/Ukraine.pdf

** [24] GMK Center. OSTCHEM fertilizer production and Ukrainian nitrogen-fertilizer output [Електронний ресурс]. GMK Center. URL: https://gmk.center/en/news/ostchem-plants-produced-1-8-million-tons-of-mineral-fertilizers-in-2024/

[25] SuperAgronom. Черкаський Азот: production capacity and output evidence [Електронний ресурс]. SuperAgronom. URL: https://superagronom.com/news/17020-cherkaskiy-azot-zmenshiv-virobnitstvo-selitri-ta-karbamidu-na-korist-kas

[26] Forbes Ukraine. Odesa Port Plant: capacity, production and debt evidence [Електронний ресурс]. Forbes Ukraine. URL: https://forbes.ua/company/chetverta-sproba-uryad-znovu-vistaviv-odeskiy-priportoviy-zavod-na-prodazh-upyatero-deshevshe-nizh-desyat-rokiv-tomu-chi-budut-pokuptsi-29082025-32256

[27] Naftogaz. Natural gas price and supply evidence for industrial users [Електронний ресурс]. Naftogaz. URL: https://www.naftogaz.com/en/gaz-dlya-vyrobnykiv-tepla

[28] НДІ Теххім. Chemical industry cost-structure evidence: gas, raw materials and energy [Електронний ресурс]. URL: http://www.nditekhim.com.ua/en/himichna-promyslovist-ukrayiny-2.html

[29] MinFin. Electricity tariffs for households and business in Ukraine [Електронний ресурс]. MinFin. URL: https://index.minfin.com.ua/ua/tariff/electric/ ; https://index.minfin.com.ua/ua/tariff/electric/prom/

[30] Cabinet of Ministers of Ukraine / export statistics source. Chemical export share and 2022 export contraction [Електронний ресурс]. URL: https://tradingeconomics.com/ukraine/exports ; https://www.kmu.gov.ua/en/news/ukrainskyi-eksport-u-2024-rotsi-zris-na-134-do-41-mlrd-iuliia-svyrydenko

[31] OEC. Chemical Products in Ukraine [Електронний ресурс]. The Observatory of Economic Complexity. URL: https://oec.world/en/profile/bilateral-product/chemical-products/reporter/ukr

[32] YouControl. Ukraine chemical industry and import-share evidence [Електронний ресурс]. YouControl. URL: https://blog.youcontrol.market/khimichna-promislovist-ukrayini/

[33] CEFIC. Ukraine chemical industry profile [Електронний ресурс]. CEFIC. URL: https://cefic.org/landscape-of-the-industry/ukraine/

[34] GMK Center. Fertilizer production in Ukraine, 1H2025 [Електронний ресурс]. GMK Center. URL: https://gmk.center/en/news/ostchem-plants-produced-850-000-tons-of-mineral-fertilizers-in-1h2025/

** [35] Institute for Economic Research and Policy Consulting. Sectoral report on Ukraine machine building [Електронний ресурс]. IER. URL: http://www.ier.com.ua/files/Projects/2024/CEP/Sectoral_report_machine_building_UKR.pdf

[36] GMK Center. Ukraine industrial production and machine-building recovery / slowdown evidence [Електронний ресурс]. GMK Center. URL: https://gmk.center/en/news/industrial-production-in-ukraine-grew-by-5-9-y-y-in-2023/ ; https://tradingeconomics.com/ukraine/industrial-production

[37] Trading Economics. Ukraine industrial production / capacity-utilisation indicator [Електронний ресурс]. Trading Economics. URL: https://tradingeconomics.com/ukraine/industrial-production

[38] Interfax Ukraine / GMK Center. Capacity utilization and defence-sector load in Ukrainian machine building [Електронний ресурс]. URL: https://gmk.center/en/infographic/capacity-utilization-rate-of-industrial-companies-in-ukraine-is-growing/ ; https://interfax.com.ua/news/economic/1058899.html

[39] UNDP / World Bank / European Commission. Recovery needs and industrial / transport infrastructure damage evidence [Електронний ресурс]. URL: https://www.undp.org/ukraine/press-releases/updated-damage-assessment-finds-524-billion-needed-recovery-ukraine-over-next-decade

[40] ZN.ua. Labour shortage and industrial skills constraint in Ukraine [Електронний ресурс]. URL: https://zn.ua/ukr/macroeconomics/de-ljudi-rinok-pratsi-na-mezhi-kolapsu.html

[41] Energy / industrial-stoppage source card. Blackout-related production interruptions and electricity-cost pressure [Електронний ресурс]. URL: https://gmk.center/en/infographic/ukrainian-electricity-prices-are-on-par-with-european-ones/

[42] Financial and market-risk source card. Bank rates, lost CIS markets and EU-standard transition constraints [Електронний ресурс]. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/ekonomika/napryamy-rozbudovy-mashynobuduvannya-v-ukrayini-yak-drayvera-ekonomichnoho

** [43] World Bank, Government of Ukraine, European Union, United Nations. Ukraine: Fourth Rapid Damage and Needs Assessment — RDNA4 [Електронний ресурс]. World Bank, 2025. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099052925103531065/pdf/P180174-93c8e8c1-83a2-487d-aaec-a8435f9db418.pdf

[44] Kyiv School of Economics. Construction materials damage, utilisation and cost-pressure evidence [Електронний ресурс]. KSE Institute. URL: https://kse.ua/ua/russia-will-pay/

[45] State Statistics Service of Ukraine. Construction works and housing statistics [Електронний ресурс]. Derzhstat. URL: https://stat.gov.ua/uk/datasets/vyrobnytstvo-ta-realizatsiya-promyslovoyi-produktsiyi-za-vydamy

[46] International Finance Corporation. Rebuilding Ukraine: private investment, construction value chain and innovation evidence [Електронний ресурс]. IFC. URL: https://www.ifc.org/content/dam/ifc/doc/2025/rebuilding-ukraine-investment-opportunities-in-construction-en.pdf

[47] World Bank, Government of Ukraine, European Union, United Nations. Ukraine: Fifth Rapid Damage and Needs Assessment — RDNA5 [Електронний ресурс]. World Bank, 2026. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099022026094036395/pdf/P514499-22f93f3a-4278-42bc-b907-db9553d12069.pdf

[48] DREAM. Digital Restoration EcoSystem for Accountable Management: reconstruction project registry [Електронний ресурс]. DREAM. URL: https://bi.dream.gov.ua/

[49] Regional housing-market source. Geographic shift of new housing projects after 2022 [Електронний ресурс]. URL: https://budport.com.ua/buildnews/27879-tendencij-budivelnogo-rinku-ukrajni-pid-chas-voyennogo-stanu

[50] Construction demolition-waste source. Demolition waste and circular-materials constraint in Ukraine [Електронний ресурс]. URL: https://www.ifc.org/content/dam/ifc/doc/2025/rebuilding-ukraine-investment-opportunities-in-construction-en.pdf

** [51] World Bank, Government of Ukraine, European Union, United Nations. Ukraine: Fourth Rapid Damage and Needs Assessment — agriculture evidence [Електронний ресурс]. World Bank, 2025. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099052925103531065/pdf/P180174-93c8e8c1-83a2-487d-aaec-a8435f9db418.pdf

[52] World Bank, Government of Ukraine, European Union, United Nations. Ukraine: Fifth Rapid Damage and Needs Assessment — agriculture damage, losses and needs [Електронний ресурс]. World Bank, 2026. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099022026094036395/pdf/P514499-22f93f3a-4278-42bc-b907-db9553d12069.pdf

[53] Government of Ukraine. Ukraine Facility: Recovery and Reform Plan [Електронний ресурс]. Government of Ukraine. URL: https://www.ukrainefacility.me.gov.ua/wp-content/uploads/2024/03/plan-dlya-ukraine-facility_prezentacziya.pdf

[54] FAOSTAT. Ukraine agricultural production and trade data [Електронний ресурс]. Food and Agriculture Organization of the United Nations. URL: https://openknowledge.fao.org/server/api/core/bitstreams/ece7c683-4659-4fd0-b958-4bcbe8654cf7/content

[55] State Statistics Service of Ukraine. Agriculture and food-industry statistical datasets [Електронний ресурс]. Derzhstat. URL: https://stat.gov.ua/uk/datasets/vyrobnytstvo-ta-realizatsiya-promyslovoyi-produktsiyi-za-vydamy

[56] Media Center Ukraine. Labour shortage in Ukrainian agriculture [Електронний ресурс]. URL: https://mediacenter.org.ua/ukraine-faces-a-30-labor-shortage-in-agriculture/

[57] Latifundist. Top-10 Ukrainian agro-companies by revenue, 1H2025 [Електронний ресурс]. Latifundist. URL: https://latifundist.com/novosti/68211-top-10-agrokompanij-ukrayini-zarobili-ponad-118-mlrd-grn-za-pershe-pivrichchya-2025-roku

[58] IOM / humanitarian mine-action evidence. Land mines, explosive remnants and fiscal / regional impact [Електронний ресурс]. URL: https://kse.ua/ua/russia-will-pay/

** [59] State Statistics Service of Ukraine. Population, migration and labour statistics [Електронний ресурс]. Derzhstat. URL: https://population.un.org/dataportal/

[60] OECD. Economic Survey / Ukraine migration and remittances evidence [Електронний ресурс]. OECD. URL: https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2025/05/oecd-economic-surveys-ukraine-2025_0bb82ef9/940cee85-en.pdf

[61] Centre for Economic Strategy. Ukrainian refugees after three years abroad [Електронний ресурс]. CES. URL: https://ces.org.ua/wp-content/uploads/2025/02/ukrayinski-bizhenczi-pislya-troh-rokiv-za-kordonom.pdf

[62] Eurostat. Temporary protection for persons fleeing Ukraine: monthly statistics [Електронний ресурс]. Eurostat, 2026. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php?title=Temporary_protection_for_persons_fleeing_Ukraine_-_monthly_statistics&oldid=584697

[63] International Organization for Migration. Ukraine Internal Displacement — DTM Reports [Електронний ресурс]. IOM, 2025. URL: https://dtm.iom.int/

[64] IOM / ReliefWeb. Resilience at Work: employment and self-employment in Ukraine [Електронний ресурс]. ReliefWeb / IOM. URL: https://reliefweb.int/report/ukraine/ukraine-resilience-work-displacement-and-integration-ukraines-labour-market-october-2025

[65] National Institute for Strategic Studies. Labour-market characteristics and structural constraints [Електронний ресурс]. NISS. URL: https://niss.gov.ua/

[66] Sudakov M. Labour Market of Ukraine 2023–2024: State, Trends and Prospects [Електронний ресурс]. ResearchGate, 2025. URL: https://www.researchgate.net/publication/398320536_Labour_Market_of_Ukraine_2023-2024_State_Trends_and_Prospects

[67] ZN.ua / GMK Center. Workforce shortage in Ukrainian companies and industrial sectors [Електронний ресурс]. URL: https://gmk.center/en/posts/an-unsolved-problem-staff-shortages-have-become-the-main-problem-for-ukrainian-businesses/

** [68] NV Business. Logistics in Ukraine During the War: Infrastructure Losses and Bottlenecks [Електронний ресурс]. NV.ua, 2024. URL: https://biz.nv.ua/ukr/markets/logistika-v-ukrajini-pid-chas-viyni-vtrati-infrastrukturi-ta-klyuchovi-dosyagnennya-galuzi-50583526.html

[69] Source card. Consequences of Russian strikes on ports and railways of Ukraine [Електронний ресурс]. URL: https://kse.ua/about-the-school/news/damages-to-ukraine-s-infrastructure-due-to-the-war-have-risen-to-170-billion-kse-institute-estimate-as-of-november-2024/

[70] Ukrainian seaports performance source. Ports performing planned cargo transshipment in 2025 [Електронний ресурс]. URL: https://biz.nv.ua/ukr/markets/logistika-v-ukrajini-pid-chas-viyni-vtrati-infrastrukturi-ta-klyuchovi-dosyagnennya-galuzi-50583526.html

[71] Export corridor / Danube ports evidence. Ukrainian export corridor and Danube port cargo handling in 2024 [Електронний ресурс]. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099052925103531065/pdf/P180174-93c8e8c1-83a2-487d-aaec-a8435f9db418.pdf

[72] B2 energy-infrastructure source card. Loss of pre-war electricity-generation capacity and infrastructure constraint [Електронний ресурс]. URL: https://www.eia.gov/international/content/analysis/countries_short/Ukraine/Ukraine.pdf

[73] B2 integrated transport and infrastructure source register. Transport, infrastructure, bottlenecks and reconstruction evidence [Електронний ресурс]. URL: https://www.ifc.org/content/dam/ifc/doc/2025/rebuilding-ukraine-investment-opportunities-in-construction-en.pdf

** [74] GMK Center. Electricity and gas prices for Ukrainian industrial consumers in 2025 [Електронний ресурс]. GMK Center. URL: https://gmk.center/en/infographic/electricity-and-gas-prices-in-ukraine-for-industrial-consumers-in-2025/

[75] U.S. Energy Information Administration. Ukraine energy country brief: generation disruption and energy-system damage [Електронний ресурс]. EIA. URL: https://www.eia.gov/international/content/analysis/countries_short/Ukraine/Ukraine.pdf

[76] Low Carbon Ukraine. Phasing out consumer subsidies in Ukraine’s energy sector [Електронний ресурс]. Low Carbon Ukraine. URL: https://www.lowcarbonukraine.com/wp-content/uploads/Phasing-Out-Consumer-Subsidies.-Prospects-and-Challenges-for-Ukraines-Natural-Gas-and-Electricity-Sector.pdf

[77] MinFin. Electricity tariffs for business in Ukraine [Електронний ресурс]. MinFin. URL: https://index.minfin.com.ua/ua/tariff/electric/prom/

[78] Mining-industry source card. Rising electricity and logistics costs in extractive industries [Електронний ресурс]. URL: https://gmk.center/en/infographic/ukrainian-electricity-prices-are-on-par-with-european-ones/

[79] GMK Center. Electricity cost, decarbonisation and competitiveness of Ukrainian steel [Електронний ресурс]. GMK Center. URL: https://gmk.center/en/posts/decarbonization-of-ukraine-s-steel-industry-the-european-way

** [80] Canonical finance-investment evidence card. The price of risk: investment recovery and risk-capital architecture in Ukraine [Електронний ресурс]. URL: https://cepr.org/system/files/publication-files/199960-ukraine_s_reconstruction_policy_options_for_building_an_effective_financial_architecture.pdf

[81] World Bank, Government of Ukraine, European Union, United Nations. Ukraine: Fifth Rapid Damage and Needs Assessment — recovery and reconstruction needs [Електронний ресурс]. World Bank, 2026. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099022026094036395/pdf/P514499-22f93f3a-4278-42bc-b907-db9553d12069.pdf

[82] International Finance Corporation. Construction value chain, private investment and innovation in Ukraine reconstruction [Електронний ресурс]. IFC. URL: https://www.ifc.org/content/dam/ifc/doc/2025/rebuilding-ukraine-investment-opportunities-in-construction-en.pdf

[83] U.S. Energy Information Administration. Ukraine energy assets, generation disruption and infrastructure-risk context [Електронний ресурс]. EIA. URL: https://www.eia.gov/international/content/analysis/countries_short/Ukraine/Ukraine.pdf

[84] Metinvest / NV / The Economist. Українська металургія у 2026-му: що чекає на галузь, як Метінвест працює на енергонезалежність, оборону та відбудову [Електронний ресурс]. Metinvest, 2026. URL: https://metinvestholding.com/en/media/news/ukransjka-metalurgya-u-2026-mu-scho-cheka-na-galuzj-yak-metnvest-pracyu-na-energonezalezhnstj-oboronu-ta-vdbudovu-nv-ta-the-economist

[85] IMF Institute. Financial Programming and Policies: Course Structure and Standard Syllabus [Електронний ресурс]. IMF Institute. URL: GAP — публічний URL не відновлено з поточного контексту; джерело наявне як внутрішній structured source у RI_OSNOVA methodology layer.

** [86] Schwarz J. O. Strategic Foresight: Learning from the Future [Електронний ресурс / структурована конверсія]. Source preserved in RI_OSNOVA methodology layer. URL: GAP — bibliographic edition / public URL recovery before Public.

[87] IMF Institute. Financial Programming and Policies — balance of payments, fiscal accounts and macro-financial linkages [Електронний ресурс / структурована конверсія]. Source preserved in RI_OSNOVA methodology layer. URL: GAP — public source edition recovery before Public.

**

Факт** — підтверджене твердження або показник, який має джерело, період, одиницю виміру і зрозумілу межу застосування.

Оцінка — числове значення, отримане джерелом або аналітичним розрахунком на основі визначеної методики. У цьому звіті нові оцінки не створюються; використовуються значення з контрольованих джерел або підготовлених секторальних матеріалів.

Гіпотеза — припущення для майбутньої сценарної або модельної роботи. У цьому звіті гіпотези не подаються як факти.

Прогалина даних — відсутність достатньої інформації для твердження, розрахунку або висновку. У фінальній версії такі прогалини мають бути винесені в аудит або додаток даних, а не замінені припущенням.

Виробнича база** — сукупність активів, обладнання, підприємств, працівників, інфраструктури й технологічних процесів, які дозволяють сектору виробляти продукцію.

Діюче промислове ядро — частина сектору, яка фактично продовжує працювати після втрати активів, пошкоджень, релокації або зниження виробничої бази.

Номінальна потужність — проєктна або паспортна спроможність підприємства чи виробничої лінії. Вона не дорівнює фактичному випуску.

Фактичний випуск — реальний обсяг виробленої продукції за певний період.

Завантаження потужностей — співвідношення фактичного випуску або використання обладнання до доступної чи номінальної потужності.

Переробка — виробництво продукції з більшою доданою вартістю на основі сировини або напівфабрикатів.

Додана вартість — частина вартості продукту, створена в країні через працю, технології, переробку, сервіс, інженерію, логістику або бренд.

Доступна потужність** — частина генераційної спроможності, яка реально може працювати у системі, на відміну від формально встановленої потужності.

Керована генерація — генерація, яку можна диспетчеризувати для покриття попиту, пікових навантажень і балансування системи.

Енергетична адекватність — здатність енергосистеми забезпечувати попит споживачів у потрібний час, з урахуванням ремонту, аварій, імпорту, резервів і пікового навантаження.

Промислова собівартість — сукупність витрат підприємства на виробництво продукції, включно з енергією, сировиною, оплатою праці, логістикою, фінансуванням, ремонтом і амортизацією.

Ціна, що відображає витрати — ціна ресурсу або послуги, яка покриває реальну вартість виробництва, постачання, мереж, податків і необхідних інвестицій.

Перехресне субсидіювання — модель, за якої одна група споживачів фактично покриває частину витрат іншої групи через різні тарифи або приховані платежі.

Квазіфіскальне навантаження — витрати або борги, які виникають через державну політику, але не завжди прямо проходять через бюджет.

Спеціальні обов’язки / PSO — механізм, за яким компанії виконують суспільно важливу функцію, наприклад постачання ресурсу за регульованою ціною, а витрати мають бути компенсовані через визначений механізм.

Логістична маржа** — частина економічного результату, яку виробник втрачає або отримує через вартість, швидкість, ризик і надійність доставки.

Експортний коридор — маршрут або група маршрутів, через які продукція вивозиться на зовнішні ринки.

Перевалка — операції з переміщення вантажу між видами транспорту або через портову, складську чи термінальну інфраструктуру.

Вузьке місце — обмеження, яке стримує роботу всього ланцюга, навіть якщо інші його елементи мають достатню спроможність.

Операційна стійкість — здатність системи продовжувати роботу під час атак, дефіцитів, перебоїв або зміни маршрутів.

Логістична конкурентність — здатність доставляти продукцію до ринку з такою вартістю, швидкістю і надійністю, які дозволяють конкурувати з іншими постачальниками.

Людський капітал** — знання, навички, здоров’я, досвід, мобільність і виробнича дисципліна людей, які дозволяють економіці працювати і розвиватися.

Кадровий дефіцит — нестача працівників у потрібних професіях, регіонах або виробничих режимах.

Виробнича компетенція — практична здатність людей і підприємств виконувати складні технічні процеси: запуск, ремонт, контроль якості, модернізацію, безпеку і серійне виробництво.

Дуальна освіта — навчальна модель, у якій підготовка поєднує освіту і роботу на реальному підприємстві.

Перенавчання — набуття нової професійної кваліфікації дорослою людиною для переходу в інший сектор або на іншу технічну роль.

Банківський проєкт** — проєкт, який має достатню підготовку, дохід, заставу, ризиковий захист і прогнозованість для отримання фінансування.

Капітал ризику — капітал, який бере на себе частину воєнного, ринкового, технологічного, валютного або операційного ризику.

Перший ризиковий шар — частина фінансування, яка першою приймає втрати або ризик, щоб зробити проєкт прийнятнішим для інших інвесторів чи кредиторів.

Гарантія — інструмент, який зменшує ризик кредитора або інвестора через зобов’язання третьої сторони покрити частину втрат.

Воєнне страхування — страхування ризиків пошкодження, знищення або втрати активу внаслідок воєнних дій, якщо такий інструмент доступний для конкретного проєкту.

Концесійне фінансування — фінансування на умовах, м’якших за ринкові: нижча ставка, довший строк, пільговий період або інша форма підтримки.

Оборотний капітал — кошти, потрібні підприємству для поточної роботи: сировина, зарплата, енергія, логістика, запаси, ремонт і виконання контрактів.

Проєктний пайплайн — підготовлений перелік проєктів із пріоритетами, документацією, джерелами фінансування, статусом готовності й відповідальними сторонами.

Інерційна траєкторія** — розвиток за умов продовження поточної адаптації без достатнього зняття головних обмежень.

Шокова траєкторія — розвиток за умов посилення критичних обмежень, наприклад ударів по енергетиці, логістиці, кадрах, фінансах або доступі до ринків.

Трансформаційна траєкторія — розвиток за умов координованого зменшення головних обмежень через енергетику, логістику, кадри, фінанси, модернізацію і промислову політику.

Сценарій — структурований опис можливої траєкторії, який допомагає перевірити, як поєднання факторів може змінити результат. У цьому звіті сценарій не є прогнозом.

Агрегація секторів — наступний аналітичний етап, на якому дані з окремих секторів мають бути узгоджені, очищені від подвійного рахунку і підготовлені для макроекономічної моделі.

Макроекономічний прогноз — окремий майбутній етап розрахунку, який має спиратися на погоджені дані, припущення, часові ряди, сценарії та перевірку взаємозв’язків між секторами.