Б1. Людський капітал України: демографічний шок, міграція, дефіцит кадрів і ціна втраченої продуктивності до 2035 року

** Людський капітал став одним із головних обмежень для реіндустріалізації України. Демографічний спад, зовнішня міграція, внутрішнє переміщення, мобілізаційний тиск, дефіцит кадрів і скорочення промислової зайнятості формують макроекономічну межу для відновлення виробництва. До 2035 року ця межа може визначати швидкість запуску підприємств, завантаження потужностей, реалізацію інвестиційних проєктів і здатність держави фінансувати відбудову.

Україна увійшла у повномасштабну війну з ослабленою демографічною базою. У B1 використовується довгостроковий орієнтир скорочення населення від приблизно 52 млн осіб на початку 1990-х до близько 41,1 млн осіб у 2021 році, а також низька народжуваність, яка протягом 2000–2021 років залишалася істотно нижчою за рівень простого відтворення [1–2]. Ці дані показують стартову слабкість: кадрова проблема 2022–2025 років наклалася на старіння, зменшення молодих когорт і довоєнну трудову міграцію.

Після 2022 року демографічний спад перетворився на шок доступності людського капіталу. UNHCR фіксує близько 5,86 млн біженців з України у світі, а Eurostat — 4,40 млн осіб під тимчасовим захистом у ЄС [5; 7]. Цей людський ресурс зберігає зв’язок з Україною, проте значна його частина перебуває поза внутрішнім ринком праці. Для виробництва, будівництва, енергетики, логістики, освіти, медицини й місцевого управління це означає фізичну або часткову недоступність мільйонів людей.

Внутрішнє переміщення змінило економічну географію країни. IOM фіксує близько 3,757 млн de facto внутрішньо переміщених осіб і 4,137 млн returnees; 66% ВПО перебували у стані переміщення понад два роки [8]. Це впливає на розміщення праці, житловий попит, доступ до шкіл, транспорт, місцеві ринки праці та здатність регіонів запускати виробничі проєкти. Людина може залишатися в Україні, але втратити попереднє робоче місце, професійну мережу, житло або доступ до відповідного попиту на свою спеціальність.

Ринок праці вже відображає цю трансформацію. У 2024 році 63% бізнесів повідомляли про труднощі з наймом персоналу, а зайнятість у промислових секторах скоротилася на 37% порівняно з 2021 роком [11]. Для реіндустріалізації це критичний сигнал. Промислові навички формуються роками через професійну освіту, практику, наставництво, виробничу дисципліну, роботу з конкретним обладнанням і командну взаємодію. Втрата промислової зайнятості означає втрату виробничої пам’яті.

Окремий тиск створює воєнна структура зайнятості. У 2024 році зайнятість у публічному адмініструванні та обороні досягла близько 2,6 млн осіб після зростання на 27% [11]. Для воєнної держави це необхідна функція. Для цивільної промисловості це означає сильнішу конкуренцію за обмежений трудовий ресурс, особливо у технічних спеціальностях, де потрібні дисципліна, практичні навички, фізична придатність і здатність працювати в складних операційних процесах.

Економічна ціна втрати людського капіталу вже має макроекономічний масштаб. За оцінкою UNDP, у середньому сценарії сукупні втрати GDP становлять USD 271,80 млрд, а втрати GVA — USD 233,25 млрд [6]. Ці показники описують недовироблену додану вартість, слабшу фіскальну базу, нижчу продуктивність і повільніше виконання інвестиційних та відбудовчих проєктів. Для B1 це головний кількісний сигнал: human-capital loss є частиною економічного балансу країни.

Інерційний сценарій до 2035 року створює ризик кадрової стелі. Навіть за наявності фінансування, обладнання, державних програм або зовнішнього попиту підприємства можуть залишатися недозавантаженими через нестачу працівників, слабке регіональне узгодження, втрату професійної практики та невизначеність повернення біженців. Цей ризик стосується металургії, машинобудування, будівництва, енергетики, логістики, оборонного виробництва й муніципальних сервісів.

Головний висновок B1: політика людського капіталу має бути частиною промислової політики. Повернення біженців, інтеграція ВПО, професійна освіта, перекваліфікація, резервування критичних спеціальностей, залучення ветеранів, жінок, молоді та людей старшого віку мають розглядатися як умови промислового відновлення. Інакше Україна ризикує отримати ситуацію, у якій капітал, технології й попит існують, а людська база для їх продуктивного використання залишається недостатньою.

** Україна вступила у 2022 рік із людським капіталом, який уже перебував під тривалим демографічним тиском. Повномасштабна війна стала переломним шоком для населення, міграції та ринку праці, однак її наслідки наклалися на старішу траєкторію: скорочення населення, низьку народжуваність, старіння вікової структури та масову трудову міграцію. Для реіндустріалізації це означає, що кадрова проблема має довший горизонт, ніж воєнний період 2022–2025 років.

Офіційна демографічна рамка показує стале звуження населення після 1991 року. У B1 використовується оцінка скорочення від приблизно 52 млн осіб на початку 1990-х до близько 41,1 млн осіб у 2021 році, із середньорічним спадом орієнтовно 250–300 тис. осіб [1]. Ці числа мають використовуватися як напрямок довгострокового тренду, а не як точна оцінка фактично доступного населення. Уже до 2022 року між офіційною чисельністю, фактичним проживанням і доступною трудовою базою існувала різниця через міграцію, тимчасову роботу за кордоном і регіональну мобільність.

Головне значення цього тренду полягає у зміні структури населення. Країна втрачала загальну чисельність і частину майбутнього входу на ринок праці. Молодші когорти ставали меншими, частка старших вікових груп зростала, а навантаження на працездатне населення посилювалося. Для промислового розвитку це критично: металургія, машинобудування, енергетика, будівництво, логістика та оборонне виробництво потребують конкретних людей із технічними навичками, здоров’ям, мобільністю та здатністю працювати в організованому виробничому середовищі.

Народжуваність стала другим довгим обмеженням. За демографічним рядом ООН, у 2000–2021 роках сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні перебував приблизно в діапазоні 1,1–1,2 дитини на жінку, тоді як рівень простого відтворення становить близько 2,1 [2]. Така різниця означає, що демографічна база не могла самостійно відновлюватися без зміни тренду або значної позитивної міграції. Для горизонту 2030–2035 років це має прямий наслідок: частина працівників, які мали б входити на ринок праці у 2030-х, уже не була сформована попередньою демографічною динамікою.

Третім елементом стала зовнішня трудова міграція. До 2022 року вона частково компенсувала низькі доходи домогосподарств і підтримувала валютні надходження. OECD фіксує, що грошові перекази в Україну становили USD 18,1 млрд у 2021 році, а у 2023 році знизилися до USD 15,7 млрд [3]. Ці перекази були важливими для споживання та платіжного балансу, проте вони водночас показували залежність частини українських домогосподарств від доходу, створеного поза внутрішньою економікою.

Для промислової політики трудова міграція має подвійний зміст. З одного боку, вона зберігала економічний зв’язок між Україною та працівниками за кордоном через перекази, сімейні бюджети та можливість повернення. З іншого боку, частина продуктивного ресурсу працювала в інших економіках. За оцінками, які використовуються в B1, до зовнішньої трудової міграції до 2022 року були залучені мільйони українців, а значна частина з них одночасно перебувала за межами країни [4]. Це означає, що офіційна кількість населення не дорівнювала фактичній кількості людей, доступних для внутрішнього виробництва.

До 2021 року сформувалася демографічна модель із чотирма вбудованими слабкостями. Перша — природне скорочення населення. Друга — низька народжуваність, яка обмежувала майбутній приплив молодих працівників. Третя — старіння населення, що збільшувало соціальне навантаження на меншу групу зайнятих. Четверта — зовнішня трудова міграція, яка підтримувала домогосподарства фінансово, але зменшувала внутрішню пропозицію праці.

Саме ця стартова точка пояснює, чому демографічний шок після 2022 року має високий економічний ефект. Війна вдарила по країні, яка вже мала обмежений кадровий резерв, слабкий природний приріст і значну зовнішню мобільність. Тому B1 розглядає людський капітал як окремий макроекономічний вузол. Без достатньої кількості людей із потрібними навичками капітал, обладнання, енергетика та державні програми не гарантують швидкого промислового відновлення.

Для подальшого сценарного аналізу це створює базовий висновок: відновлення людського капіталу потребує окремої політики повернення людей, професійної освіти, перекваліфікації, інтеграції внутрішньо переміщених осіб, регіонального matching та підтримки критичних спеціальностей. Довгострокова демографічна динаміка до 2021 року показує, що кадрова стеля реіндустріалізації почала формуватися ще до повномасштабної війни.

** Після 2022 року демографічна проблема України перейшла від довгострокового скорочення населення до шоку доступності людського капіталу. До повномасштабної війни країна вже мала слабку демографічну траєкторію, але війна різко змінила фізичне розміщення людей, структуру домогосподарств, регіональні ринки праці та можливість швидко залучати працівників до відновлення виробництва.

Офіційна чисельність населення перед повномасштабною війною використовується в B1 як стартова рамка, але вона не дає повної відповіді на питання, скільки людей реально доступні для економіки. У джерельному пакеті фігурує орієнтир близько 41,1 млн осіб у 2021 році [1]. Після 2022 року цього показника недостатньо для промислового аналізу, оскільки він не відображає зовнішню міграцію, внутрішнє переміщення, тимчасовий захист у ЄС, повернення, циркулярну мобільність і фактичну доступність людей для роботи.

Перший вимір шоку — зовнішній виїзд. За оцінкою ЦЕС, станом на кінець листопада 2024 року за кордоном через війну перебувало близько 5,2 млн українців [4]. UNHCR у грудні 2025 року фіксує близько 5,86 млн біженців з України у світі [5]. Eurostat показує, що станом на 28 лютого 2026 року 4,40 млн осіб, які виїхали з України внаслідок російської агресії, перебували під тимчасовим захистом у країнах ЄС [7]. Ці показники мають різну методологію, але разом вони окреслюють масштаб людського ресурсу, який перебуває поза внутрішньою економікою.

Другий вимір — внутрішнє переміщення. За даними IOM, в Україні зафіксовано близько 3,757 млн de facto внутрішньо переміщених осіб і 4,137 млн returnees [8]. Ці категорії важливі для ринку праці, бо вони описують місце проживання і зміну економічного середовища людини. Працівник може залишатися в Україні, але втратити доступ до попереднього роботодавця, житла, школи, транспорту, професійної мережі або місцевого попиту на свою спеціальність.

Третій вимір — тривалість переміщення. IOM фіксує, що 66% внутрішньо переміщених осіб перебували в цьому стані понад два роки [8]. Це означає, що значна частина переміщення вже стала довгим соціально-економічним процесом. За два роки змінюються освітні траєкторії дітей, професійні плани дорослих, структура споживання, зв’язок із попереднім місцем роботи та готовність домогосподарства повертатися. Для промислової політики це означає, що повернення людей до попередньої економічної ролі потребує окремих умов.

Оцінка чисельності населення в такій ситуації має бути обережною. Біженці, особи під тимчасовим захистом, ВПО, returnees і люди в циркулярній мобільності не складаються в одну просту арифметичну модель. Частина домогосподарств розділена між Україною та ЄС. Частина людей може бути зареєстрована в Україні, але фізично працювати за кордоном. Частина повернулася до країни, однак не має доступу до попереднього робочого місця. Частина переміщених людей живе у нових громадах, де їхні навички не відповідають локальному попиту.

Для B1 ключовим показником є доступна трудова база. Вона залежить від того, де люди перебувають, чи можуть працювати, чи мають житло, чи доступні школи й дитячі садки, чи збереглися навички, чи є робота в регіоні, чи дозволяють безпекові умови повернутися до попередньої громади. Саме тому демографічний шок 2022–2025 років потрібно читати як зміну економічної доступності людей.

Для реіндустріалізації наслідок прямий. Завод, будівельний майданчик, енергетичний ремонтний кластер або логістичний вузол можуть мати фінансування і потребу, але залишатися обмеженими через нестачу працівників у потрібному місці. Зовнішні біженці зменшують внутрішню пропозицію праці. ВПО змінюють регіональну карту людського ресурсу. Returnees створюють потенціал відновлення, але потребують житла, роботи, соціальної інфраструктури й стабільного середовища.

Отже, у 2022–2025 роках Україна отримала складний набір людських потоків. Зовнішній виїзд, тимчасовий захист у ЄС, внутрішнє переміщення, часткове повернення і тривала невизначеність сформували нову вихідну точку для сценарію до 2035 року. Подальша промислова траєкторія залежатиме від того, наскільки країна зможе перетворити цей розпорошений людський ресурс на доступну, кваліфіковану і регіонально узгоджену трудову базу.

** Зовнішнє переміщення після 2022 року стало одним із головних каналів втрати доступного людського капіталу. До повномасштабної війни Україна вже мала значну трудову міграцію, але її економічна логіка була іншою: частина працівників виїжджала на заробітки, підтримувала родини переказами, зберігала зв’язок із внутрішнім ринком і могла повертатися в сезонному або циклічному режимі. Воєнне біженство охопило ширші групи населення: домогосподарства, дітей, жінок працездатного віку, людей старшого віку та працівників, для яких мотивом виїзду стала безпека, а не лише дохід.

Масштаб цього процесу є макроекономічним. За оцінкою ЦЕС, станом на кінець листопада 2024 року за кордоном через війну перебувало близько 5,2 млн українців [4]. UNHCR фіксує близько 5,86 млн біженців з України у світі станом на грудень 2025 року [5]. Eurostat показує, що станом на 28 лютого 2026 року 4,40 млн осіб, які виїхали з України внаслідок російської агресії, перебували під тимчасовим захистом у країнах ЄС [7]. Ці показники описують різні правові, географічні та статистичні категорії. Разом вони показують, що значна частина українського людського ресурсу перебуває поза внутрішньою економікою.

Для промислової політики ключовим є ступінь економічної доступності людей для України. Людина під тимчасовим захистом у ЄС може залишатися громадянином України, підтримувати родину, планувати повернення або працювати дистанційно. Однак у більшості виробничих процесів вона не може бути безпосередньо залучена до роботи в Україні: не виходить у зміну на підприємстві, не працює в ремонтній бригаді енергетики, не закриває вакансію інженера, технолога, вчителя професійної освіти, лікаря або майстра на будівельному майданчику. Тому зовнішнє біженство потрібно розглядати як запас людського капіталу, який є недоступним або лише частково доступним для внутрішнього відновлення.

Відмінність від довоєнної трудової міграції особливо важлива. Раніше зовнішня праця підтримувала домогосподарства через перекази: OECD фіксує USD 18,1 млрд переказів в Україну у 2021 році та USD 15,7 млрд у 2023 році [3]. Цей канал пом’якшував соціальний тиск і підтримував споживання, але не замінював внутрішню продуктивну працю. Після 2022 року зовнішній виїзд охопив родини, що шукали безпечне середовище, житло, школи, медичні послуги і передбачуваність для дітей. Це зменшує ймовірність швидкого автоматичного повернення після формального покращення безпекової ситуації.

Ризик закріплення за кордоном зростає з часом. Чим довше людина перебуває в новій країні, тим сильнішими стають її зв’язки з місцевим ринком праці, освітньою системою, соціальними послугами і житловим ринком. Для дітей це означає навчання іншою мовою і формування майбутньої професійної траєкторії за межами України. Для дорослих — роботу, адаптацію кваліфікації, професійні контакти, нові податкові й соціальні зв’язки. Для домогосподарства — поступове перетворення тимчасового захисту на практичну життєву стратегію.

Освітня і кваліфікаційна структура біженців має критичне значення для реіндустріалізації. Якщо за кордоном залишається значна частина людей із технічною, управлінською, медичною, педагогічною або виробничою компетенцією, Україна втрачає не лише кількість працівників, а й складні навички. У поточній B1-базі немає верифікованої таблиці, яка дозволяла б точно розподілити біженців за освітою, професією і країною перебування. Тому цей звіт не вводить штучних відсотків. Але сам аналітичний ризик залишається центральним: повернення людей без повернення або відновлення навичок не розв’язує проблему промислового кадрового дефіциту.

Зайнятість українців у приймаючих країнах створює подвійний ефект. З одного боку, вона підтримує доходи домогосподарств і зменшує залежність від соціальної допомоги. З іншого боку, успішна інтеграція в ринок праці ЄС підвищує альтернативну вартість повернення. Український роботодавець конкурує вже не тільки з іншими підприємствами в Україні, а з роботодавцями країн, де безпекові ризики нижчі, доходи стабільніші, соціальні послуги доступніші, а майбутнє дітей здається більш передбачуваним.

Це особливо важливо на тлі внутрішньої кадрової напруги. У 2025 році 69% дорослих віком 18–60 років в Україні були зайнятими або самозайнятими [14]. Такий показник свідчить про збереження активності на внутрішньому ринку праці, але він не усуває дефіцит у конкретних професіях і регіонах. Коли мільйони людей залишаються поза країною, внутрішній ринок праці працює на скороченій базі. Кожен промисловий, будівельний, енергетичний або логістичний проєкт конкурує за меншу кількість людей, частина яких уже зайнята в обороні, державному секторі, відновленні або базових послугах.

Повернення біженців не може бути лише моральним або адміністративним закликом. Воно залежить від безпеки, житла, доходів, шкіл, медицини, доступу до роботи, якості місцевого управління і довіри до довгострокової траєкторії країни. Для домогосподарств із дітьми рішення про повернення є колективним і практичним: воно пов’язане з тим, чи зможе дитина продовжити освіту, чи матимуть дорослі роботу, чи буде доступне житло і чи не доведеться знову виїжджати в разі повторного загострення.

Для B1 це означає, що зовнішні біженці формують одну з головних умов інерційного сценарію до 2035 року. Якщо повернення буде повільним, частковим або соціально нерівномірним, Україна матиме меншу доступну трудову базу саме в період, коли зростатиме потреба у відбудові, промислових інвестиціях, енергетичних ремонтах, логістиці, оборонному виробництві та муніципальних сервісах. Якщо повернення буде поєднане з житлом, роботою, професійною освітою і регіональним matching, зовнішній людський ресурс може стати частиною відновлення.

Отже, зовнішнє біженство є довгостроковим промисловим фактором. Масштаб у 5,2–5,86 млн українців за кордоном у різних облікових системах та 4,40 млн осіб під тимчасовим захистом у ЄС показує, що Україна має справу з людським ресурсом, який не втрачений остаточно, але вже не є автоматично доступним [4–5; 7]. Завдання політики полягає в тому, щоб перетворити потенційне повернення на реальну економічну участь: через безпеку, житло, працю, освіту, перекваліфікацію та зрозумілу траєкторію майбутнього для домогосподарств.

** Внутрішнє переміщення є другим великим каналом зміни людського капіталу після зовнішнього виїзду. Його не можна зводити лише до гуманітарної категорії, соціальних виплат або тимчасової втрати житла. Для економіки ВПО означають зміну просторового розміщення праці, навичок, домогосподарств, споживання і майбутнього попиту на відбудову. Частина регіонів отримує додаткове навантаження на житло, школи, медицину, транспорт і місцевий ринок праці. Інші регіони втрачають людей, підприємства, освітню інфраструктуру та кадрову базу, без якої неможливо швидко відновлювати виробництво.

За даними IOM, в Україні зафіксовано близько 3,757 млн de facto внутрішньо переміщених осіб і 4,137 млн returnees [8]. Частка ВПО становить близько 11,9% населення, а 66% внутрішньо переміщених осіб перебували в такому стані понад два роки [8]. Ці показники важливі своїм масштабом і тим, що значна частина переміщення вже вийшла за межі короткої евакуації та стала довгим соціально-економічним процесом.

Тривале переміщення змінює економічну роль людини. Працівник може залишатися в Україні, але втратити попереднє робоче місце, житло, транспортну доступність, школу для дітей, професійні контакти і локальну репутацію на ринку праці. Навіть коли фізична безпека покращується, повернення до попередньої продуктивності потребує часу. Потрібно відновити житло, знайти роботу, адаптувати дітей, вирішити побутові питання, відновити документи, доступ до медицини і професійне середовище.

Категорія returnees потребує окремої обережності. Повернення після переміщення не означає автоматичного відновлення довоєнної економічної ролі. Людина може повернутися до громади, де пошкоджене житло, зупинений роботодавець, зруйнована інфраструктура або скоротився попит на її професію. Повернення може бути частковим, тимчасовим, вимушеним або пов’язаним із доглядом за родиною. Тому 4,137 млн returnees [8] слід читати як показник високої мобільності та потенціалу реінтеграції, а не як повністю відновлену трудову базу.

Внутрішня релокація має прямий вплив на промислову географію. Якщо підприємство або індустріальний майданчик розташований у регіоні, який втратив значну частину населення, наявність землі, обладнання чи підключення до мереж не гарантує запуску виробництва. Потрібні працівники, майстри, інженери, ремонтники, логісти, бухгалтери, охорона, локальні сервіси і управлінська команда. Якщо ці люди перемістилися в інші області, виробничий проєкт має закладати витрати на повернення, залучення, житло, навчання або нову кадрову логістику.

У безпечніших регіонах ВПО можуть стати джерелом додаткової праці, підприємництва і споживчого попиту. Але цей потенціал реалізується лише тоді, коли є доступне житло, транспорт, школи, дитячі садки, медичні послуги і реальні вакансії. Без цих умов переміщення створює недовикористаний людський капітал: люди фізично перебувають у країні, але їхня продуктивна участь нижча за можливу.

Цей ризик посилюється загальним дефіцитом кадрів. У 2024 році 63% бізнесів повідомляли про труднощі з наймом персоналу, а зайнятість у промислових секторах скоротилася на 37% порівняно з 2021 роком [11]. На цьому тлі ВПО є одночасно ресурсом і групою ризику. Ресурсом — тому що серед переміщених людей є працівники, яких можна включати у виробництво, будівництво, логістику, сервіси та муніципальне управління. Групою ризику — тому що без житла, перекваліфікації, визнання навичок і прив’язки до реальних робочих місць цей ресурс залишається частково заблокованим.

Для реіндустріалізації ключовим є зв’язок між розміщенням людей і розміщенням виробництва. Нові промислові майданчики, програми відбудови, оборонні замовлення або інфраструктурні проєкти мають враховувати, де фактично перебувають працівники і які професії доступні в регіоні. Регіон може мати попит на роботу, але не мати житла. Інший може мати людей, але не мати достатньої кількості продуктивних робочих місць. Третій може мати підприємства, але втратити професійно-технічну освіту, майстрів або виробничих наставників.

Внутрішнє переміщення також змінює соціальну інфраструктуру відновлення. Якщо громада приймає значну кількість ВПО, вона повинна мати спроможність інтегрувати людей у школи, медицину, транспорт, адміністративні послуги і ринок праці. Якщо така спроможність слабка, локальний ринок праці може формально збільшитися, але фактично залишитися неефективним. Люди перебувають поруч із потенційними вакансіями, але не можуть працювати через житлові, доглядові, транспортні або кваліфікаційні бар’єри.

Отже, внутрішнє переміщення є структурним фактором B1. Воно змінює карту людського капіталу, доступність працівників, регіональні можливості відбудови і майбутню промислову спеціалізацію територій. Якщо ВПО та returnees будуть інтегровані через житло, роботу, професійну освіту, локальні програми зайнятості й прив’язку до індустріальних проєктів, вони можуть стати частиною відновлення. Якщо ці механізми залишаться слабкими, внутрішнє переміщення закріпить регіональні перекоси та зменшить фактично доступний людський капітал для промислового зростання до 2035 року.

** Після 2022 року український ринок праці працює в умовах одночасного демографічного, безпекового і виробничого тиску. Мільйони людей перебувають за кордоном, мільйони змінили місце проживання всередині країни, частина працездатного населення залучена до оборони, а підприємства змушені відновлювати роботу в умовах нестачі працівників. Для реіндустріалізації це означає, що ринок праці став одним із ключових обмежень промислового зростання.

У 2024 році 63% бізнесів повідомляли про труднощі з наймом персоналу [11]. Це показник системної напруги, а не локальної проблеми окремих роботодавців. Підприємства стикаються з дефіцитом людей у той момент, коли їм потрібно підтримувати поточну діяльність, ремонтувати пошкоджені активи, виконувати оборонні й інфраструктурні замовлення, переносити виробництва, запускати нові лінії та пристосовуватися до змінених ринків.

Найважливіший промисловий сигнал — скорочення зайнятості в індустріальних секторах на 37% порівняно з 2021 роком [11]. Такий спад означає втрату робочих місць і виробничих команд. Промисловість тримається на практичних знаннях: роботі з обладнанням, технологічних режимах, ремонтних навичках, внутрішній дисципліні, стандартах безпеки, передачі досвіду від майстрів до молодших працівників. Коли частина цих людей вибуває з виробничої системи, відновлення потребує більше часу, ніж звичайний найм.

Це особливо важливо для секторів, які мають стати основою реіндустріалізації. Металургія потребує операторів, ремонтників, енергетиків, технологів і фахівців з якості. Машинобудування потребує конструкторів, верстатників, зварювальників, інженерів і виробничих менеджерів. Енергетика потребує ремонтних бригад, електромонтерів, диспетчерів, проєктних інженерів. Будівництво потребує майстрів, монтажників, механізаторів, прорабів і технічних керівників. Усі ці професії мають довший цикл підготовки, ніж стандартні робочі місця з коротким входом.

Окремий структурний зсув пов’язаний із обороною і державним управлінням. У 2024 році зайнятість у публічному адмініструванні та обороні досягла близько 2,6 млн осіб після зростання на 27% [11]. Для воєнної держави це природний перерозподіл трудового ресурсу. Водночас цивільна промисловість отримує меншу доступну базу працівників, особливо у технічних спеціальностях, де люди з дисципліною, практичними навичками та фізичною придатністю потрібні і державі, і підприємствам.

Мобілізаційний фактор посилює цю конкуренцію. У джерельному пакеті зафіксовано, що у 2022 році підприємства скорочували персонал, а частина кадрових втрат була пов’язана з мобілізацією працівників [20]. Для бізнесу це створює операційну невизначеність: складно планувати зміни, навчання, довгі виробничі цикли та інвестиції в персонал, якщо частина ключових працівників може вибути. Для держави це означає потребу в балансі між оборонними потребами і збереженням критичних спеціальностей для економіки.

Після першого шоку ринок праці частково адаптувався. У джерелі зафіксовано відновлення до 500 тис. робочих місць від кінця 2022 року до осені 2023 року [20]. Це демонструє здатність економіки пристосовуватися. Однак відновлення робочих місць у цілому не дорівнює відновленню промислового кадрового потенціалу. Нові робочі місця можуть виникати в торгівлі, послугах, державному секторі або коротких ремонтних циклах, тоді як дефіцит технічних і виробничих професій зберігається.

У 2025 році 69% дорослих віком 18–60 років були зайнятими або самозайнятими [14]. Цей показник свідчить про активність населення, яке залишається в Україні. Але для промислового планування важливо, де людина працює, яку має професію, чи готова до переїзду, чи має доступ до житла, чи може пройти навчання і чи відповідають її навички потребам підприємства. Загальна зайнятість не розв’язує дефіцит конкретних професій.

Тому головною проблемою стає структурний mismatch. В одних регіонах можуть бути люди, але бракувати продуктивних робочих місць. В інших можуть бути підприємства, але бракувати житла, транспорту, шкіл або працівників із потрібною кваліфікацією. Частина ВПО може бути готовою працювати, але не мати доступу до професійного перенавчання. Частина роботодавців може бути готовою наймати, але не мати можливості конкурувати із зарплатами оборонного сектору, зовнішнього ринку праці або великих інфраструктурних проєктів.

Цей mismatch змінює економіку інвестицій. Нове виробництво має оцінювати капітальні витрати, підключення до енергомереж, логістику, доступ до замовлень і локальну трудову базу: скільки людей доступні в регіоні, які професії вже є, які потрібно створити через навчання, скільки часу займе підготовка, чи є професійно-технічна освіта, чи доступне житло, чи можна залучити ВПО, ветеранів, жінок, молодь і людей старшого віку.

Для бізнесу дефіцит кадрів означає вищі витрати, довші строки запуску, ризик недозавантаження потужностей і більшу залежність від внутрішнього навчання. Для держави — необхідність розглядати професійну освіту, перекваліфікацію, резервування критичних спеціальностей і регіональну політику зайнятості як частину промислової стратегії. Без цього інвестиційні програми можуть створювати об’єкти, які не працюватимуть на повну потужність через нестачу людей.

Отже, ринок праці став центральним вузлом B1. Україна має активне населення і здатність до адаптації, але одночасно стикається з промисловою втратою кадрів, конкуренцією з оборонним сектором, мобілізаційним тиском і дефіцитом кваліфікованих працівників. До 2035 року швидкість реіндустріалізації залежатиме від того, чи зможе країна відновити кількість зайнятих, професійну структуру, регіональне розміщення і виробничу пам’ять своєї трудової бази.

** Втрату людського капіталу потрібно оцінювати як демографічну, соціальну та макроекономічну проблему одночасно. Для економіки це втрата продуктивного часу, навичок, професійних траєкторій, податкової бази, виробничої пам’яті та здатності запускати інвестиційні проєкти. Після 2022 року Україна втратила частину населення з внутрішнього ринку праці й отримала складніший ефект: частина людей перебуває за кордоном, частина переміщена всередині країни, частина мобілізована, частина втратила попередню професійну роль, а частина підприємств не може знайти працівників для відновлення.

Найсильніший контрольований грошовий орієнтир для B1 дає оцінка UNDP. За середнім сценарієм сукупні втрати GDP оцінюються у USD 271,80 млрд, а втрати GVA — у USD 233,25 млрд [6]. За високим сценарієм відповідні оцінки становлять USD 297,24 млрд GDP і USD 255,08 млрд GVA [6]. Для цього звіту важливо саме економічне значення цих чисел: human-capital loss — це недовироблена додана вартість, яка виникає через втрату людей, навичок, продуктивності та трудової участі.

GVA є особливо важливим показником для промислової політики. Валовий випуск може зростати через оборот, закупівлі або короткострокове відновлення окремих операцій. Валова додана вартість показує інше: скільки економіка реально створює через працю, капітал, технології та організацію виробництва. Якщо людський капітал скорочується або стає недоступним, країна втрачає частину механізму, який перетворює обладнання, енергію, матеріали і замовлення на продукцію з доданою вартістю.

Перший канал втрат — пряме зменшення доступної робочої сили. UNHCR фіксує близько 5,86 млн біженців з України у світі станом на грудень 2025 року, а Eurostat — 4,40 млн осіб під тимчасовим захистом у ЄС станом на 28 лютого 2026 року [5; 7]. Частина цих людей може повернутися, частина підтримує родини переказами, частина працює дистанційно. Проте для підприємства, яке сьогодні шукає інженера, оператора, електрика, технолога або майстра, значна частина цього ресурсу є фізично недоступною.

Другий канал — внутрішнє переміщення і втрата відповідності між людиною та робочим місцем. В Україні зафіксовано близько 3,757 млн de facto ВПО та 4,137 млн returnees [8]. Це означає, що велика частина населення змінила місце проживання або пройшла через переміщення. Людина може залишатися в Україні, але її навички можуть бути від’єднані від попереднього підприємства, регіону або професійної мережі. У такій ситуації економіка втрачає частину продуктивності без повної фізичної втрати людини.

Третій канал — скорочення промислової зайнятості. У B1 зафіксовано, що зайнятість у промислових секторах скоротилася на 37% порівняно з 2021 роком [11]. Для реіндустріалізації це критичний показник. Промисловість залежить від накопичених практик: роботи з обладнанням, технологічних режимів, ремонтних навичок, контролю якості, безпеки, наставництва і командної взаємодії. Коли така зайнятість скорочується, країна втрачає зарплатний фонд і виробничу пам’ять.

Четвертий канал — дефіцит кадрів як обмеження інвестицій. Якщо 63% бізнесів повідомляли про труднощі з наймом персоналу у 2024 році, нестача людей уже стала операційним ризиком [11]. Інвестор може мати доступ до капіталу, обладнання, землі, державної програми або зовнішнього попиту, але не зможе швидко запустити виробництво без працівників. У такій структурі людський капітал стає частиною інвестиційної інфраструктури нарівні з енергетикою, логістикою і підключенням до мереж.

П’ятий канал — фіскальна база. Податки і соціальні внески залежать від доходів, прибутків, споживання, зайнятості та створеної доданої вартості. Якщо GVA нижча через втрату людського капіталу, держава має менший простір для фінансування оборони, відбудови, освіти, медицини, інфраструктури і промислової політики. Поточна B1-база не дає окремої верифікованої оцінки податкових втрат від human-capital loss, тому цей звіт не вводить додаткове число. Але причинно-наслідковий зв’язок є прямим: менша продуктивна зайнятість означає слабшу майбутню фіскальну базу.

Шостий канал — зміна ролі переказів. До 2022 року трудова міграція частково компенсувала втрату внутрішньої праці через remittances. OECD фіксує USD 18,1 млрд переказів в Україну у 2021 році та USD 15,7 млрд у 2023 році [3]. Перекази підтримують домогосподарства і валютні надходження, але вони не замінюють внутрішню продуктивну зайнятість. Вони не можуть виконати роботу інженера на підприємстві, майстра на будівництві, викладача професійної освіти або ремонтної бригади в енергетиці.

Сьомий канал — вартість відновлення навичок. Якщо працівник виїхав, змінив професію, втратив практику або перейшов до іншого сектору, економіка має витратити час і ресурси на повернення, навчання, сертифікацію, адаптацію та відновлення продуктивності. У B1-базі немає верифікованої таблиці replacement cost за професіями, тому цей компонент залишається GAP для кількісного моделювання. Але для стратегії він є обов’язковим: чим довше людина перебуває поза професією або поза країною, тим дорожчим стає повернення до повноцінної продуктивної зайнятості.

Отже, “ціна” втрати людського капіталу має агрегований і каналовий вимір. UNDP дає головний макроекономічний орієнтир — USD 233,25 млрд втрат GVA у середньому сценарії та USD 255,08 млрд у високому сценарії [6]. Для промислової політики важливо бачити механіку цих втрат: менше людей у країні, слабше регіональне розміщення праці, менше промислових працівників, нижча продуктивність, вужча фіскальна база і вища вартість відновлення навичок. Саме через ці канали демографічний шок перетворюється на обмеження реіндустріалізації до 2035 року.

** Інерційний сценарій для людського капіталу не є прогнозом однієї точної чисельності населення у 2035 році. Для такого прогнозу бракує узгодженої resident-population траєкторії, матриці повернення біженців, регіонального профілю ВПО, секторного попиту на працю та професійної структури дефіциту кадрів. Тому в B1 інерційний сценарій має іншу функцію: він показує, як поточні демографічні й трудові обмеження можуть стримувати реіндустріалізацію, якщо не буде достатньо сильної політики повернення, інтеграції, навчання та регіонального matching.

Стартова точка сценарію є слабкою. Україна ще до 2022 року мала довгострокове скорочення населення: у B1 використовується напрямок спадної траєкторії від приблизно 52 млн осіб на початку 1990-х до близько 41,1 млн осіб у 2021 році [1]. Цей ряд не використовується як точний resident-population показник, але він показує головне: людська база відновлення звужувалася задовго до повномасштабної війни.

Другий базовий фактор — народжуваність. У 2000–2021 роках сумарний коефіцієнт народжуваності залишався приблизно в діапазоні 1,1–1,2 дитини на жінку, нижче рівня простого відтворення [2]. Це означає, що навіть за сприятливішої економічної ситуації у другій половині 2020-х Україна не може швидко компенсувати втрати трудового ресурсу природним приростом. Когорти, які мали б входити на ринок праці у 2030-х роках, уже сформовані попередньою демографічною динамікою.

Третій фактор — зовнішня недоступність людського капіталу. UNHCR фіксує близько 5,86 млн біженців з України у світі станом на грудень 2025 року, а Eurostat — 4,40 млн осіб під тимчасовим захистом у ЄС станом на 28 лютого 2026 року [5; 7]. Інерційний сценарій не припускає, що всі ці люди залишаться за кордоном назавжди. Але він також не припускає автоматичного повернення. Чим довше триває перебування за кордоном, тим сильніше домогосподарства інтегруються у зовнішні ринки праці, школи, житлові ринки та соціальні системи.

Четвертий фактор — внутрішня релокація. В Україні зафіксовано близько 3,757 млн de facto ВПО і 4,137 млн returnees, а 66% ВПО перебували у стані переміщення понад два роки [8]. В інерційному сценарії це означає, що частина внутрішнього переміщення стає структурною зміною економічної географії. Люди можуть залишатися в Україні, але бути від’єднаними від попередніх підприємств, професійних мереж, житла, шкіл і місцевої інфраструктури. Без спеціальної політики така релокація знижує продуктивність і погіршує відповідність між працівниками та робочими місцями.

П’ятий фактор — промисловий кадровий розрив. У 2024 році 63% бізнесів повідомляли про труднощі з наймом персоналу, а зайнятість у промислових секторах скоротилася на 37% порівняно з 2021 роком [11]. У сценарії до 2035 року це є головним сигналом “кадрової стелі”. Промисловість не може швидко замінити досвідчених операторів, електриків, ремонтників, технологів, майстрів, зварювальників, інженерів і виробничих менеджерів. Втрата такої зайнятості означає втрату робочої сили і виробничої пам’яті.

Шостий фактор — конкуренція за людей між цивільною економікою, обороною та державним сектором. У 2024 році зайнятість у публічному адмініструванні та обороні досягла близько 2,6 млн осіб після зростання на 27% [11]. У воєнних умовах це є необхідним для функціонування держави. Водночас для цивільної промисловості це означає меншу доступну базу кадрів, особливо в технічних спеціальностях, де працівники потрібні і виробництву, і оборонному сектору.

У практичному вимірі інерційний сценарій означає, що до 2035 року Україна може отримати хронічну нестачу потрібних працівників у потрібних місцях. Люди можуть бути зайнятими, але не в тих секторах. Можуть перебувати в Україні, але не в тих регіонах. Можуть мати освіту, але втратити виробничу практику. Можуть бути готовими працювати, але не мати житла, транспорту або доступу до навчання. Саме такий mismatch і формує кадрову межу для реіндустріалізації.

Для металургії це означає ризик нестачі ремонтників, енергетиків, операторів і технологів. Для машинобудування — дефіцит інженерів, верстатників, зварювальників, конструкторів і майстрів виробництва. Для енергетики — нестачу ремонтних бригад, електромонтерів, диспетчерів і проєктних інженерів. Для будівництва — дефіцит майстрів, монтажників, механізаторів, прорабів і фахівців з індустріалізованого будівництва. Для логістики — нестачу водіїв, механіків, диспетчерів і складських операторів. У кожному випадку обмеження виникає не на рівні загальної кількості населення, а на рівні професії, регіону і готовності працювати в конкретному виробничому процесі.

Макроекономічна ціна такої інерції вже має сильний орієнтир. UNDP оцінює сукупні втрати GDP від human-capital loss у USD 271,80 млрд у середньому сценарії та USD 297,24 млрд у високому сценарії; втрати GVA становлять відповідно USD 233,25 млрд і USD 255,08 млрд [6]. Для сценарію до 2035 року ці показники потрібно читати як попередження: якщо людський капітал не повертається, не інтегрується і не відновлює продуктивність, країна втрачає поточний випуск і майбутню траєкторію доданої вартості.

Інерційний сценарій також послаблює фіскальну базу. Менша продуктивна зайнятість і нижча GVA означають менший потенціал податкових надходжень, соціальних внесків і місцевих бюджетів. У B1 немає окремої верифікованої моделі податкових втрат від human-capital loss, тому цей звіт не вводить додаткову суму. Але логіка залишається прямою: слабший людський капітал зменшує майбутній бюджетний ресурс для оборони, відбудови, освіти, медицини, інфраструктури та промислової політики.

Отже, інерційний сценарій до 2035 року описує ризик довгої кадрової межі. Україна може мати інвестиційні програми, обладнання, зовнішній попит і державні замовлення, але не мати достатньої кількості працівників, які фізично доступні, регіонально розміщені, професійно підготовлені й здатні працювати в новій виробничій системі. Без політики повернення біженців, інтеграції ВПО, перекваліфікації, професійної освіти, резервування критичних спеціальностей і регіонального matching реіндустріалізація може бути обмежена людською базою, на якій має стояти виробництво.

** Людський капітал є одним із центральних обмежень для реіндустріалізації України до 2035 року. Його втрата проявляється у віковій структурі, зовнішній міграції, внутрішньому переміщенні, дефіциті кадрів, скороченні промислової зайнятості, регіональному mismatch, втраті виробничої пам’яті та зниженні потенціалу створення доданої вартості.

Перший висновок полягає в тому, що Україна увійшла у повномасштабну війну з уже ослабленою демографічною базою. Довгострокове скорочення населення, низька народжуваність і зовнішня трудова міграція сформували ринок праці, який був уразливим ще до 2022 року [1–4]. Це означає, що воєнний шок різко поглибив уже наявну структурну слабкість людського капіталу.

Другий висновок — зовнішнє переміщення стало макроекономічним фактором. Мільйони українців перебувають поза країною: UNHCR фіксує близько 5,86 млн біженців з України у світі, а Eurostat — 4,40 млн осіб під тимчасовим захистом у ЄС [5; 7]. Цей людський ресурс не є остаточно втраченим, але він не є автоматично доступним для внутрішнього виробництва, будівництва, енергетики, логістики, освіти, медицини та місцевого управління.

Третій висновок — внутрішнє переміщення змінило економічну географію країни. Близько 3,757 млн de facto ВПО, 4,137 млн returnees і тривале переміщення значної частини людей означають, що трудовий ресурс став просторово нестабільним [8]. Для промислової політики це створює нову вимогу: планувати підприємства, підключення до мереж, логістику, житло, школи, транспорт, професійну освіту, місцеві сервіси та реальне включення людей у ринок праці.

Четвертий висновок — кадровий дефіцит уже є операційною межею для бізнесу. Якщо 63% підприємств повідомляли про труднощі з наймом, а промислова зайнятість скоротилася на 37% порівняно з 2021 роком, то реіндустріалізація стикається з обмеженням, яке не можна швидко усунути капіталом або імпортом обладнання [11]. Промислові навички формуються роками через практику, наставництво, виробничу дисципліну, знання обладнання і командну взаємодію.

П’ятий висновок — економічна ціна втрати людського капіталу вже має макроекономічний масштаб. UNDP оцінює втрати GDP у середньому сценарії у USD 271,80 млрд, а втрати GVA — у USD 233,25 млрд [6]. Для B1 це головний кількісний сигнал: human-capital loss означає недовироблену додану вартість, слабшу фіскальну базу, нижчу продуктивність і повільніше виконання інвестиційних та відбудовчих проєктів.

Шостий висновок — інерційний сценарій до 2035 року створює ризик кадрової стелі. Навіть за наявності фінансування, обладнання, державних програм або зовнішнього попиту підприємства можуть залишатися недозавантаженими через нестачу працівників, слабке регіональне узгодження, втрату професійної практики або невизначеність повернення біженців. Це стосується металургії, машинобудування, будівництва, енергетики, логістики, оборонного виробництва та базових муніципальних сервісів.

Сьомий висновок — політика людського капіталу має бути частиною промислової політики. Повернення біженців, інтеграція ВПО, професійна освіта, перекваліфікація, резервування критичних спеціальностей, залучення ветеранів, жінок, молоді та людей старшого віку мають розглядатися як умови промислового відновлення. Без цього індустріальні проєкти можуть мати фінансування й технології, але не мати достатньої кількості людей, здатних працювати в новій виробничій системі.

Отже, B1 показує головну залежність: майбутня промислова траєкторія України визначатиметься здатністю країни повернути, втримати, навчити, продуктивно розмістити і включити людей у відновлення. Якщо ця задача залишиться слабкою, інерційний сценарій закріпить нижчу продуктивність, слабшу податкову базу, повільнішу відбудову і нижчу готовність до промислового ривка у 2030-х роках.

Людський капітал / Human capital** — сукупність людей, знань, навичок, здоров’я, досвіду, професійних компетенцій і здатності працювати продуктивно. У B1 охоплює демографічну базу, міграцію, зайнятість, професійні навички та продуктивність.

Доступна трудова база / Available labour base — частина населення, яка фактично може бути залучена до роботи в Україні з урахуванням фізичного перебування, віку, здоров’я, кваліфікації, мобільності, житла, доглядових обов’язків і регіонального розміщення.

Офіційна чисельність населення / Official population — статистична чисельність населення за офіційними джерелами. У B1 використовується обережно, оскільки може відрізнятися від фактично доступної resident population та трудової бази.

Resident population — населення, яке фактично проживає на території країни або регіону протягом визначеного періоду. Для України після 2022 року потребує окремої верифікації через міграцію, тимчасовий захист, ВПО та returnees.

Біженці з України / Refugees from Ukraine — люди, які виїхали з України внаслідок війни та перебувають за кордоном у статусах, що фіксуються міжнародними або національними системами обліку.

Тимчасовий захист у ЄС / Temporary protection in the EU — правовий статус, який країни ЄС надають людям, що виїхали з України через російську агресію. Це юридична категорія, яку не слід механічно ототожнювати з усією чисельністю українців за кордоном.

Зовнішня недоступність людського капіталу — стан, коли громадяни України перебувають за кордоном і тому частково або повністю недоступні для внутрішнього ринку праці, навіть якщо зберігають зв’язок з Україною.

Внутрішньо переміщені особи / ВПО / IDPs — люди, які були змушені змінити місце проживання всередині України через війну, руйнування, окупацію, небезпеку або втрату житла й роботи.

Returnees — люди, які повернулися після переміщення. У B1 цей термін не означає автоматичного відновлення довоєнної економічної ролі, бо повернення може відбуватися до зміненого ринку праці, пошкодженого житла або слабшої місцевої інфраструктури.

Регіональний mismatch — невідповідність між місцем перебування людей, розташуванням підприємств, доступністю житла, транспортом, освітньою інфраструктурою та попитом на працю.

Професійний mismatch / Skill mismatch — невідповідність між навичками працівника і потребами роботодавця або сектору. У промисловості має особливе значення через довгі цикли навчання і залежність від практичного досвіду.

Промислова зайнятість / Industrial employment — зайнятість у виробничих і суміжних промислових секторах, де потрібні технологічні навички, виробнича дисципліна, робота з обладнанням, ремонт, енергетика, логістика та інженерна підтримка.

Виробнича пам’ять / Industrial memory — накопичені практичні знання підприємств і команд: робота з обладнанням, технологічні режими, ремонтні навички, безпека, якість, наставництво та неформальні виробничі процедури.

Кадрова стеля — сценарне обмеження, за якого виробництво або інвестиційний проєкт не може масштабуватися через нестачу людей, навичок, регіонального matching або професійної підготовки.

Мобілізаційний тиск — вплив воєнної мобілізації на ринок праці, підприємства і професійні групи. У B1 розглядається як фактор, що змінює доступність працівників для цивільної промисловості.

Критичні спеціальності — професії, без яких неможливо підтримувати промисловість, енергетику, транспорт, оборонне виробництво, будівництво або базові сервіси.

Резервування критичних спеціальностей — політика захисту окремих професійних груп для забезпечення роботи критичної інфраструктури, виробництва, оборонних і відновлювальних процесів.

Перекваліфікація / Reskilling — навчання людини новій професії або новому набору навичок для переходу в інший сектор, регіон або виробничий процес.

Підвищення кваліфікації / Upskilling — поглиблення наявних навичок працівника для роботи з новими технологіями, обладнанням, стандартами або організацією виробництва.

Професійно-технічна освіта / VET — освітня система, яка готує технічних і робітничих фахівців для промисловості, будівництва, енергетики, транспорту та сервісних секторів.

GVA / Валова додана вартість — показник доданої вартості, створеної секторами економіки. У B1 використовується для оцінки макроекономічного масштабу втрат людського капіталу.

GDP / ВВП — сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, створених економікою за визначений період. У B1 використовується як макроекономічний показник втрат і обмежень від human-capital shock.

Фіскальна база — сукупність доходів, прибутків, споживання, зайнятості та виробництва, з яких держава і місцеві бюджети можуть отримувати податкові й соціальні надходження.

Remittances / Грошові перекази — кошти, які українці за кордоном надсилають в Україну. У B1 вони розглядаються як підтримка домогосподарств, але не як заміна внутрішньої продуктивної зайнятості.

Інерційний сценарій — сценарій, за якого поточні тенденції продовжуються без достатньо сильного політичного, інвестиційного або інституційного втручання. У B1 показує ризик збереження кадрового дефіциту до 2035 року.

Ймовірність повернення / Return probability — імовірність, що людина або домогосподарство повернеться в Україну. Залежить від безпеки, житла, роботи, освіти дітей, доходів, соціальної інфраструктури і довіри до майбутньої траєкторії країни.

Знецінення навичок / Skill depreciation — втрата або ослаблення професійних навичок через тривалу відсутність практики, зміну професії, роботу поза спеціальністю або перебування поза виробничим середовищем.

Вартість заміщення працівника / Replacement cost — сукупні витрати часу і коштів на пошук, навчання, адаптацію та доведення нового працівника до продуктивного рівня. У B1 ця категорія залишається кількісним GAP.

GAP — контрольована прогалина в даних або джерелах. У B1 застосовується для resident-population path до 2035 року, return-probability matrix, sectoral labour-demand forecast, fiscal-loss model і replacement-cost table.

FACT — підтверджений факт із контрольованого джерела.

ESTIMATE — оцінка, побудована на джерелі або відтворюваній методиці.

HYPOTHESIS — припущення або сценарне правило, яке потребує умов застосування та подальшої перевірки.

[1] Державна служба статистики України. Population and Migration Statistics of Ukraine** [Електронний ресурс]. Київ: Держстат, 2022. URL: https://www.ukrstat.gov.ua/ Дата звернення: 15.04.2026.

[2] United Nations, Department of Economic and Social Affairs. UN Population Portal: Ukraine Demographic Indicators [Електронний ресурс]. United Nations, 2026. URL: https://population.un.org/dataportal/ Дата звернення: 15.04.2026.

[3] Organisation for Economic Co-operation and Development. OECD Economic Surveys: Ukraine 2025 [Електронний ресурс]. OECD, 2025. URL: https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2025/05/oecd-economic-surveys-ukraine-2025_0bb82ef9/940cee85-en.pdf Дата звернення: 15.04.2026.

[4] Centre for Economic Strategy. Ukrainian Refugees After Three Years Abroad [Електронний ресурс]. CES, 2025. URL: https://ces.org.ua/wp-content/uploads/2025/02/ukrayinski-bizhenczi-pislya-troh-rokiv-za-kordonom.pdf Дата звернення: 15.04.2026.

[5] United Nations High Commissioner for Refugees. Ukraine Situation: Refugees, Return and Integration [Електронний ресурс]. UNHCR, 2025. URL: https://data.unhcr.org/en/situations/ukraine Дата звернення: 15.04.2026.

[6] United Nations Development Programme. Financial Costing of the Human Capital Losses in Ukraine [Електронний ресурс]. UNDP, 2023. URL: https://www.undp.org/sites/g/files/zskgke326/files/2023-10/undp-ua-financial_costing_of_the_human_capital_losses_in_ukraine.pdf Дата звернення: 15.04.2026.

[7] Eurostat. Temporary Protection for Persons Fleeing Ukraine — Monthly Statistics [Електронний ресурс]. Eurostat, 2026. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php?title=Temporary_protection_for_persons_fleeing_Ukraine_-_monthly_statistics&oldid=584697 Дата звернення: 15.04.2026.

[8] International Organization for Migration. Ukraine Internal Displacement: DTM Reports [Електронний ресурс]. IOM, 2025. URL: https://dtm.iom.int/ Дата звернення: 15.04.2026.

[9] World Bank; United Nations; European Commission. Ukraine Fourth Rapid Damage and Needs Assessment — RDNA4 [Електронний ресурс]. World Bank, 2024. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099052925103531065/pdf/P180174-93c8e8c1-83a2-487d-aaec-a8435f9db418.pdf Дата звернення: 15.04.2026.

[10] World Bank; United Nations; European Commission. Ukraine Fifth Rapid Damage and Needs Assessment — RDNA5 [Електронний ресурс]. World Bank, 2026. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099022026094036395/pdf/P514499-22f93f3a-4278-42bc-b907-db9553d12069.pdf Дата звернення: 15.04.2026.

[11] Kyiv School of Economics. Ukraine Human Capital Chartbook 2025 [Електронний ресурс]. KSE, 2025. URL: https://kse.ua/wp-content/uploads/2025/05/Ukraine-Human-Capital-Chartbook-2025.pdf Дата звернення: 15.04.2026.

[12] Національний банк України. Інфляційний звіт — жовтень 2025 року [Електронний ресурс]. НБУ, 2025. URL: https://bank.gov.ua/ua/news/all/inflyatsiyniy-zvit-jovten-2025-roku Дата звернення: 15.04.2026.

[13] Державна служба зайнятості України. Employer Survey on Labour Shortages [Електронний ресурс]. ДСЗ, 2025. URL: https://www.dcz.gov.ua/stat/statsurvey Дата звернення: 15.04.2026.

[14] International Organization for Migration. Ukraine — Resilience at Work: Displacement and Integration in Ukraine’s Labour Market [Електронний ресурс]. ReliefWeb / IOM, 2025. URL: https://reliefweb.int/report/ukraine/ukraine-resilience-work-displacement-and-integration-ukraines-labour-market-october-2025 Дата звернення: 15.04.2026.

[15] Національний інститут стратегічних досліджень. Main Characteristics of Ukraine’s Labour Market [Електронний ресурс]. НІСД, 2024. URL: https://niss.gov.ua/ Дата звернення: 15.04.2026.

[16] Centre for Economic Strategy. Economy During the War — CES Tracker [Електронний ресурс]. CES, 2025. URL: https://ces.org.ua/tracker-economy-during-the-war/ Дата звернення: 15.04.2026.

[17] Kyiv School of Economics. Russia Will Pay: Economic Losses of Ukraine [Електронний ресурс]. KSE, 2024. URL: https://kse.ua/ua/russia-will-pay/ Дата звернення: 15.04.2026.

[18] International Finance Corporation. Rebuilding Ukraine: Investment Opportunities in Construction [Електронний ресурс]. IFC / World Bank Group, 2025. URL: https://www.ifc.org/content/dam/ifc/doc/2025/rebuilding-ukraine-investment-opportunities-in-construction-en.pdf Дата звернення: 15.04.2026.

[19] Fakty.ua. Demographic Estimates of Ukraine’s Population: Expert Interviews [Електронний ресурс]. Fakty.ua, 2025. URL: https://fakty.com.ua/ua/ukraine/ Дата звернення: 15.04.2026.

[20] Sudakov, M. Labour Market of Ukraine 2023–2024: State, Trends and Prospects [Електронний ресурс]. ResearchGate, 2025. DOI: 10.13140/RG.2.2.20310.72001. URL: https://www.researchgate.net/publication/398320536_Labour_Market_of_Ukraine_2023-2024_State_Trends_and_Prospects

[21] International Monetary Fund Institute. Financial Programming and Policies — Course Structure and Standard Syllabus [Електронний ресурс]. Preserved in RI_OSNOVA methodology layer 042 / FPP.

[22] Strategic Foresight — structured methodology text [Електронний ресурс]. Preserved in RI_OSNOVA methodology layer 042 / Strategic Foresight.

**

**

**

---

**

**

---

**

**

---

**

**

**

AP register for Audit**