Агропромисловий комплекс України: експортна опора і промисловий резерв до 2035 року

** Український агропромисловий комплекс залишається одним із головних секторів економічної стійкості країни. До повномасштабного вторгнення сільське господарство забезпечувало близько 10% ВВП, 14% робочої сили та 41% загального експорту України [2]. У 2021 році виробництво зернових та олійних культур досягло 105 млн тонн [2]. Ці показники підтверджують, що АПК був не допоміжною галуззю, а однією з несучих систем української економіки.

Війна змінила умови роботи сектору. RDNA5 оцінює прямі збитки аграрного сектору у 12,1 млрд доларів США, сукупні втрати — у 78,0 млрд доларів США, а потреби відновлення — у 55,3 млрд доларів США [1]. Пошкодження техніки, складів, логістичної інфраструктури, багаторічних насаджень, тваринницьких активів і виробничого циклу створило довгостроковий тиск на галузь [1]. Навіть після часткового відновлення у 2023 році виробництво зернових та олійних залишалося нижчим за довоєнний рівень: 79 млн тонн проти 105 млн тонн у 2021 році [2].

Головна проблема АПК полягає не лише у воєнних пошкодженнях. Сектор зберігає високу експортну роль, але значна частина його економічного потенціалу втрачається через сировинну структуру експорту. Ukraine Facility фіксує, що частка аграрної продукції в українському експорті за 19 років зросла більш ніж у чотири рази, тоді як значна частина товарного експорту зберігає сировинний характер [3]. Це означає, що Україна отримує валютну виручку, але не повністю захоплює маржу переробки, харчових технологій, упаковки, логістичних сервісів, брендування та складнішого експорту.

Воєнна економіка посилила цю структурну проблему. Дорожча логістика, портові ризики, перевантажені сухопутні маршрути, висока вартість енергії та кадровий дефіцит стискають маржу виробників [4][6][7]. Дефіцит працівників в агросекторі зріс із приблизно 10% до повномасштабного вторгнення до понад 30% у 2024–2025 роках [4]. Для рослинництва це означає складнішу організацію сезонних робіт, а для тваринництва, переробки, елеваторів і харчової промисловості — пряме обмеження виробничої стійкості.

У цих умовах АПК має дві можливі траєкторії до 2030–2035 років. Інерційна траєкторія зберігає сектор як експортний стабілізатор: Україна продовжує виробляти й експортувати значні обсяги аграрної продукції, але частина доданої вартості залишається за межами внутрішнього промислового ланцюга. Трансформаційна траєкторія передбачає інший фокус: переробку зернових і олійних, розвиток тваринництва, комбікормів, харчової промисловості, біоенергетики, насінництва, холодної логістики, цифрового землеробства і технологічних сервісів [3].

Ключова теза цього звіту така: АПК України вже є макроекономічною опорою, але може стати одним із центрів нової промислової структури лише за умови переходу від переважно сировинної моделі до довшого агропромислового ланцюга. Для цього потрібні не тільки врожаї, а й розмінування, водна інфраструктура, стабільна енергетика, логістична модернізація, глибша переробка, технологічне оновлення та компанійна структура, здатна утримувати більшу частку доданої вартості всередині країни [1][2][3].

ПК: велике виробництво з коротким ланцюгом доданої вартості** До повномасштабного вторгнення агропромисловий комплекс був одним із ключових секторів української економіки. Його роль вимірювалася не лише врожаями, а й впливом на ВВП, зайнятість, експорт, регіональні бюджети, логістику та платіжний баланс. За RDNA4, до вторгнення сільське господарство забезпечувало 10% ВВП, 14% робочої сили та 41% загального експорту України [2]. У 2021 році виробництво зернових та олійних культур досягло 105 млн тонн [2]. Це був виробничий масштаб, достатній для одночасного забезпечення внутрішнього ринку, підтримки експорту та розвитку переробки.

Структурно АПК спирався на кілька взаємопов’язаних контурів: рослинництво, тваринництво, елеваторну інфраструктуру, олійно-жирову й харчову переробку, портову логістику, трейдинг, насінництво, агросервіси та постачання техніки, добрив і засобів захисту рослин. Найсильнішою стороною цієї системи були масштаб і експортна дисципліна. Україна мала здатність виробляти великі товарні партії, утримувати контракти, працювати з міжнародними трейдерами та швидко реагувати на світову кон’юнктуру [2].

Водночас довоєнна модель мала внутрішнє обмеження: значна частина економічного ефекту формувалася в товарах із невисокою глибиною переробки. Ukraine Facility фіксує, що частка аграрної продукції в українському експорті за 19 років зросла більш ніж у чотири рази, тоді як значна частина товарного експорту зберігала сировинний характер [3]. Для АПК це означало, що країна нарощувала присутність на світових ринках, але не повністю використовувала потенціал харчової промисловості, кормів, білкових інгредієнтів, упаковки, брендування, холодної логістики та технологічних сервісів.

Цей розрив між виробничим масштабом і глибиною внутрішньої доданої вартості є головним вихідним пунктом для сценарію 2030–2035. Експорт зерна, кукурудзи, пшениці, соняшнику, ріпаку та сої приносив валюту, але частина потенційної маржі залишалася поза довшим внутрішнім ланцюгом [3]. Натомість переробка могла б створювати додатковий попит на енергію, обладнання, тару, лабораторний контроль, логістику, фінансові послуги, інженерні кадри, ветеринарні системи та управління якістю. Саме тому АПК у цьому звіті розглядається як потенційний промисловий вузол, а не лише як сектор первинного виробництва.

Довоєнна експортна модель також мала чітку логістичну географію. Вона була ефективною для великих потоків сировини завдяки морським портам, елеваторам, залізниці, трейдинговим каналам і доступу до глобальних ринків. Але така модель була чутливою до будь-якого порушення портів, зростання страхових витрат, дефіциту вагонів, перевантаження сухопутних маршрутів або політичних обмежень на кордонах. Чим нижча вартість продукції на тонну, тим сильніше логістичний шок зменшує маржу виробника.

Компанійна структура АПК також була неоднорідною. Великі агрохолдинги й інтегровані групи забезпечували масштаб, технологічну дисципліну, доступ до фінансування, елеваторні потужності та експортну інтеграцію. Середні й малі виробники підтримували регіональну зайнятість, орендні доходи громад, внутрішній ринок і соціальну стійкість. Переробні підприємства — олійноекстракційні заводи, комбікормові виробництва, молочний, м’ясний, борошномельний і харчовий сегменти — створювали глибший внутрішній ефект, але не змінювали загальної сировинної орієнтації експорту [3][8].

Тваринництво, молочний сектор, садівництво, овочівництво та харчова промисловість мали іншу економіку, ніж масове зернове виробництво. Вони більше залежать від праці, енергії, води, холодильних потужностей, ветеринарного контролю, локальних ланцюгів постачання і стабільного внутрішнього попиту. Саме ці підсектори потенційно створюють вищу додану вартість на гектар або на тонну сировини, але потребують складнішої організації та довшого інвестиційного горизонту [8].

Отже, довоєнний АПК мав подвійний профіль. З одного боку, це був сектор із великою виробничою базою, міжнародною роллю, експортною дисципліною та значенням для макроекономічної стійкості. З іншого боку, це була система з високою залежністю від портової логістики, світових цін, сировинного експорту та недостатньої глибини внутрішньої переробки. Повномасштабна війна не створила ці структурні риси з нуля, але різко підвищила їхню ціну для економіки [2][3].

Для реіндустріалізаційної політики baseline має читатися не як завдання повернутися до 2021 року, а як контрольна точка для зміни моделі. Якщо ціль полягає лише у відновленні валового врожаю, АПК повертається до ролі експортного стабілізатора. Якщо ціль полягає у збільшенні внутрішньої доданої вартості, потрібна інша траєкторія: більше переробки, енергоефективності, біоенергетики, точного землеробства, насінництва, харчової інженерії, холодної логістики та промислових сервісів навколо аграрного виробництва [3].

ПК: пошкоджені активи, земля, вода і нова логістична географія** Повномасштабна війна змінила агропромисловий комплекс через одночасний тиск на активи, землю, воду, працю та експортні маршрути. Для сектору це означає зміну всієї операційної географії. Частина виробничих територій стала недоступною або небезпечною; частина інфраструктури була пошкоджена; портова логістика втратила довоєнну передбачуваність; південні аграрні системи отримали окремий удар через водну й іригаційну вразливість; виробники почали працювати з вищою вартістю маршрутів, страхування, енергії та оборотного капіталу [1][2].

RDNA5 оцінює прямі збитки аграрного сектору у 12,1 млрд доларів США, сукупні втрати — у 78,0 млрд доларів США, а потреби відновлення — у 55,3 млрд доларів США [1]. Ці значення охоплюють пошкодження або втрату техніки, обладнання, складської й логістичної інфраструктури, поголів’я, багаторічних насаджень, викрадених ресурсів і виробленої продукції [1]. Тому воєнна шкода для АПК має довший ефект, ніж разове фізичне руйнування: вона зменшує виробничу здатність, порушує оборотний цикл, підвищує ризики кредитування і відкладає інвестиції в оновлення.

Виробничий шок видно через порівняння зернових та олійних. У 2021 році їхнє виробництво становило 105 млн тонн, тоді як у 2023 році, попри сприятливу погоду і часткове відновлення, воно досягло 79 млн тонн [2]. Розрив між цими значеннями показує, що сектор зберіг здатність працювати, однак повернення до довоєнної траєкторії не відбулося. За однаковою логікою треба оцінювати і майбутнє: валовий збір може частково відновлюватися, але економіка цього збору змінюється через дорожчу логістику, змінену географію посівів, кадровий дефіцит і безпекові обмеження [2][4].

Земельний фактор став одним із головних довгострокових обмежень. Для АПК земля є основою щорічного виробничого циклу, заставною базою, джерелом місцевих доходів і структурою регіональної зайнятості. Мінна небезпека, вибухонебезпечні залишки війни, окупація, близькість до фронту і пошкодження доріг або складів змінюють економіку використання площ. RDNA4 наводить оцінку, що міни та вибухонебезпечні залишки війни зменшують податкові надходження регіонів на 1,1 млрд доларів США щороку, що дорівнює 9,2% загальних податкових надходжень областей станом на 2021 рік [2]. Для аграрних громад це означає втрату виробництва, робочих місць, орендних платежів, локальних сервісів і податкової бази.

Окремою проблемою стала південна виробнича зона. До війни вона поєднувала землеробство, овочівництво, садівництво, зрошення, доступ до води, портову логістику та близькість до експортних маршрутів. Пошкодження водної інфраструктури, втрата частини іригаційного контуру і зростання енергетичних витрат змінили економіку цієї території [6]. Там, де виробництво залежало від стабільного водопостачання, повернення попередньої спеціалізації потребує відновлення не тільки техніки й посівного матеріалу, а також насосів, каналів, енергетики, доріг, складів і безпечного доступу до полів.

Логістика стала другим центральним контуром воєнного шоку. Довоєнна модель АПК спиралася на великі потоки зерна й олійних через морські порти. Після блокування або обмеження морських маршрутів сектор перейшов до дорожчих і складніших каналів: дунайських портів, залізниці, автомобільних перевезень, прикордонних переходів, тимчасових коридорів і перевантаження в суміжних країнах [2]. RDNA4 фіксує, що український експортний коридор і кластер дунайських портів у 2024 році обробили 97,2 млн тонн вантажів, на 57% більше, ніж у 2023 році [2]. Це свідчить про адаптацію системи, але одночасно показує залежність експорту від вузьких маршрутів, прикордонної пропускної здатності та політичної стабільності доступу до ринків.

Сухопутна логістика стала частиною аграрної політики. RDNA4 зазначає модернізацію 18 пунктів пропуску [2]. Для АПК це має прямий економічний зміст: кожна додаткова одиниця пропускної спроможності, лабораторної швидкості, вагонного ресурсу, складської місткості або цифрового контролю черг впливає на маржу виробника. Проте сухопутний контур не може повністю замінити морську модель для масових сировинних вантажів. Чим нижча додана вартість на тонну продукції, тим сильніше додаткові витрати на транспорт, страхування та перевалку зменшують дохід виробника [7].

Воєнна географія створила нову асиметрію всередині сектору. Центральні та західні регіони отримали більшу роль у зберіганні, релокації, переробці, транзиті та прикордонній логістиці. Південь і Схід несуть вищу частку ризиків, пов’язаних із землею, водою, пошкодженими активами, близькістю до бойових дій і втратою частини логістичних переваг. Порти, дунайський кластер, елеватори, залізничні вузли, прикордонні переходи та дороги стали елементами виробничої моделі, а не тільки транспортним сервісом [2].

Для сценарію 2030–2035 це означає, що відновлення АПК не може вимірюватися тільки валовим збором. Сектор може зберігати виробничу функцію, але працювати з нижчим внутрішнім ефектом, якщо земля повертається в обробіток повільно, іригація відновлюється фрагментовано, логістика залишається дорогою, а основний експортний потік зберігає сировинний характер [1][2][3]. Сильніша траєкторія потребує синхронного розмінування, ремонту водної та складської інфраструктури, модернізації кордонів і портів, розвитку переробки біля виробничих зон та переходу до продукції з вищою вартістю на тонну [3].

ПК і стиснення внутрішньої маржі** Після 2022 року АПК зберігає роль одного з головних макроекономічних стабілізаторів України. Сектор підтримує валютну виручку, податкові надходження, зайнятість у громадах, роботу логістики та попит на суміжні послуги. Водночас його внутрішній економічний ефект обмежують чотири витратні контури: праця, енергія, логістика та закупівельні ціни. У поєднанні із сировинною структурою експорту ці контури зменшують частку доданої вартості, яка залишається всередині країни [3][4][6][7].

Перший канал — праця. Дефіцит кадрів у сільському господарстві до повномасштабного вторгнення оцінювався приблизно у 10%, а у 2024–2025 роках зріс до рівня понад 30% [4]. Для рослинництва це ускладнює сезонні роботи, ремонт техніки, логістику і контроль якості. Для тваринництва, елеваторів, харчової переробки, холодильних потужностей та лабораторних процесів цей дефіцит має сильніший вплив, оскільки такі сегменти потребують безперервної операційної дисципліни та кваліфікованого персоналу [4].

Другий канал — енергія. АПК залежить від пального, електроенергії, сушіння зерна, холодильних систем, насосів, елеваторів, переробки, комбікормового виробництва і транспорту. Контрольне джерело A6 фіксує прогнозовану вартість електроенергії для підприємств у 2025–2026 роках на рівні 12–15 грн за кВт·год [6]. Для первинного виробництва це підвищує витрати на зберігання, сушіння і логістику. Для переробки це піднімає поріг окупності інвестицій у харчову промисловість, тваринництво, холодні ланцюги, іригацію та біоенергетичні рішення [6].

Третій канал — ціни та прибутковість виробника. Контрольне джерело A6 вказує, що закупівельні ціни на зернові перебували під тиском через обмежений експортний попит і високу вартість логістики [7]. У результаті фізичний урожай не гарантує фінансового відновлення. Виробник може зібрати продукцію, але отримати менший ресурс для насіння, добрив, ремонту техніки, зарплат, кредитного обслуговування та модернізації [7].

Четвертий канал — податки і валюта. За контрольним A6-джерелом, у 2024 році державний бюджет отримав 105,2 млрд грн, з яких 85,9 млрд грн, або 81,7%, пов’язані з податками на аграрну продукцію, вироблену в Україні; сектор також забезпечив 59% валютних надходжень країни [5]. Ці показники демонструють вагу АПК для фінансової стійкості держави. Водночас залежність бюджету і валютного балансу від аграрного експорту підвищує чутливість до логістичних, цінових та енергетичних шоків [5][7].

П’ятий канал — структура доданої вартості. Ukraine Facility фіксує, що частка аграрної продукції в українському експорті за 19 років зросла більш ніж у чотири рази, а значна частина товарного експорту зберігає сировинний характер [3]. Для АПК це означає сильну валютну роль і водночас обмежений внутрішній мультиплікатор. Зерно, олійні та інші базові товари створюють дохід у виробництві, зберіганні та транспортуванні. Перероблена продукція створює ширший ланцюг: обладнання, енергоефективність, лабораторії, упаковка, ветеринарія, холодна логістика, інженерні послуги, брендування і складніші експортні контракти [3].

Саме тому відновлення АПК варто оцінювати через два показники: фізичний обсяг виробництва і внутрішнє захоплення доданої вартості. Перший показник показує здатність виробляти. Другий показує, скільки економічного ефекту залишається в Україні через переробку, робочі місця, податки, сервісну економіку, технології та промислові ланцюги. За інерційної траєкторії сектор підтримує експорт і валюту, але працює з нижчою маржею, дорожчою логістикою, дефіцитом праці та високою залежністю від сировинних потоків [3][4][6][7].

Трансформаційна траєкторія потребує зміни економічного механізму. Пріоритетами мають стати енергоефективна переробка, продукти з вищою вартістю на тонну, біоенергетика, цифрове землеробство, автоматизація операцій, відновлення тваринництва, розвиток комбікормів, насінництва і холодної логістики [3]. У такій конфігурації АПК зберігає експортну функцію і водночас збільшує внутрішній промисловий ефект.

ПК: масштаб, переробка, логістика і слабкі місця корпоративної моделі** Корпоративна структура українського АПК складається з кількох функціональних груп: великих інтегрованих виробників, рослинницьких агрохолдингів, трейдерів, логістичних операторів, переробників, постачальників насіння, добрив, техніки й агросервісів, а також середніх і малих виробників. Ці групи виконують різні ролі в одному ланцюгу: виробництво сировини, зберігання, переробка, експорт, технологічне забезпечення, фінансування оборотного циклу і підтримка регіональної зайнятості [1][3][9].

Показник концентрації видно через найбільші компанії. За джерелом Latifundist, десять найбільших аграрних компаній України у першому півріччі 2025 року отримали 118,1 млрд грн сукупної виручки [9]. Це не означає повної концентрації сектору в руках кількох груп, але показує вагу корпоративного ядра. Саме великі компанії мають кращий доступ до фінансування, експортних контрактів, елеваторної інфраструктури, логістики, страхування і міжнародних покупців [9].

Перша ключова група — вертикально інтегровані виробники харчової продукції та тваринницькі комплекси. Їхня сила полягає в контролі кількох ланок: кормова база, виробництво, переробка, холодна логістика, продаж і експорт. Така модель краще відповідає реіндустріалізаційній логіці, тому що створює додану вартість не тільки на полі, а й у переробці, якості, упаковці та стабільних контрактах. Її слабкі місця — енергомісткість, потреба в кваліфікованих працівниках, ветеринарні ризики, залежність від кормів і безперервність логістики. За умов, коли кадровий дефіцит в агросекторі перевищує 30%, операційно складні моделі відчувають обмеження швидше, ніж чисте зернове виробництво [4].

Друга група — великі рослинницькі агрохолдинги та зерново-олійні виробники. Їхні сильні сторони — масштаб земельного банку, механізація, елеваторні потужності, управлінська дисципліна і здатність працювати з великими товарними партіями. Основні слабкі місця — залежність від світових цін, портів, коридорів, страхування, закупівельних цін і вартості логістики [7]. Якщо експортна модель залишається переважно сировинною, масштаб виробництва не гарантує високого внутрішнього мультиплікатора [3].

Третя група — трейдери, експортні оператори й логістичні компанії. Їхня сила — доступ до зовнішніх ринків, контрактів, фрахту, документів, перевалки, прикордонних процедур і валютних потоків. Їхня слабкість — залежність від маршрутів, політичних рішень, прикордонної пропускної здатності, страхових витрат і морської безпеки. Часткова адаптація через коридори та альтернативні маршрути не усунула структурної вразливості сировинного експорту [2].

Четверта група — постачальники насіння, добрив, засобів захисту рослин, техніки, ветеринарних продуктів і цифрових сервісів. Вони забезпечують технологічну базу сектору. Їхня сила — зв’язок із продуктивністю, якістю, точним землеробством і модернізацією виробництва. Їхня слабкість — залежність від імпорту, валютного курсу, кредитної доступності та платоспроможності фермерів. Коли маржа виробника стискається через логістику, енергію або низькі закупівельні ціни, попит на якісніші input-рішення відкладається [6][7].

П’ята група — переробники: олійноекстракційні, комбікормові, молочні, м’ясні, борошномельні, харчові та пакувальні підприємства. Це ключовий шар для переходу від сировинної моделі до промислової. Переробка збільшує вартість на тонну продукції, краще витримує дорожчу логістику і створює попит на енергію, обладнання, лабораторний контроль, упаковку, сертифікацію, інженерію та робочу силу [3]. Водночас вона найбільше залежить від стабільної електроенергії, персоналу, санітарного контролю і довгого інвестиційного горизонту [4][6].

Окремо треба розглядати тваринництво і молочний сектор. Дані Держстату в A6-пакеті фіксують падіння виробництва молока з 24,5 млн тонн у 1990 році до близько 7,2 млн тонн у 2024 році [8]. Це означає, що частина проблем виникла задовго до повномасштабної війни. Для реіндустріалізації цей сегмент важливий, бо перетворює кормову базу на продукцію з вищою доданою вартістю і створює попит на комбікорми, ветеринарію, холодну логістику, переробку та контроль якості [8].

Середні й малі виробники мають іншу функцію. Вони підтримують регіональну зайнятість, орендні платежі, місцеві бюджети, внутрішній ринок і соціальну стійкість громад. Їхні сильні сторони — локальна адаптивність, знання ґрунтів, швидша зміна культур і зв’язок із громадами. Їхні слабкі місця — менший доступ до капіталу, логістики, страхування, техніки, складських потужностей і міжнародних контрактів. Без цього шару АПК може зберегти експортний масштаб, але втратити регіональну глибину.

Отже, компанійна структура АПК має подвійний потенціал. Велике корпоративне ядро дає масштаб, експорт, фінансову керованість і технологічну дисципліну. Переробники створюють шлях до вищої доданої вартості. Середній і малий шар підтримує громади та зайнятість. У трансформаційній траєкторії ці групи мають працювати як один ланцюг: виробництво, зберігання, переробка, енергія, логістика, технології та експорт. В інерційній траєкторії вони залишаються роз’єднаними, а значна частина потенційної вартості й надалі виходить із країни разом із сировинним експортом [3][9].

ПК до довшого виробничого ланцюга** Агропромисловий комплекс має два сценарні контури до 2030–2035 років. Перший — інерційний: сектор частково відновлює виробництво, підтримує експорт, пристосовується до дорожчої логістики, кадрового дефіциту та високих енергетичних витрат, але зберігає значну частку сировинних потоків. Другий — трансформаційний: АПК використовує свою виробничу базу як основу для переробки, харчової промисловості, комбікормів, тваринництва, біоенергетики, насінництва, цифрового землеробства і технологічних сервісів [3].

Ключова різниця між цими контурами полягає у місці створення доданої вартості. За інерційної траєкторії країна зберігає валютну роль аграрного експорту, але частина потенційної маржі залишається у зовнішніх ланках. За трансформаційної траєкторії більша частина вартості формується всередині України: у переробці, енергії, логістиці, якості, упаковці, лабораторному контролі, брендуванні, обладнанні, цифрових сервісах і складніших експортних продуктах [3].

Перший пріоритет — переробка зернових та олійних. Ukraine Facility фіксує, що частка аграрної продукції в українському експорті за 19 років зросла більш ніж у чотири рази, а значна частина товарного експорту зберігає сировинний характер [3]. Це означає, що Україна вже має виробничу базу, але її промислова глибина залишається недостатньою. Зерно може переходити у борошно, крохмаль, спирти, корми, білкові інгредієнти або продукцію тваринництва. Олійні можуть переходити в олії, шроти, харчові компоненти, біопаливні та кормові ланцюги [3].

Другий пріоритет — продукція з вищою вартістю на тонну. Контрольне A6-джерело фіксує тиск високих логістичних витрат на зернові ринки [7]. Для сировинної продукції кожне подорожчання перевалки, страхування, залізниці, автоперевезення або портового доступу прямо зменшує маржу. Перероблена продукція також потребує маршрутів і сертифікації, але краще витримує дорожчу логістику, оскільки більша частина вартості міститься у продукті, якості, упаковці, рецептурі та контракті [7].

Третій пріоритет — цифрове землеробство і автоматизація. Дефіцит кадрів у сільському господарстві зріс із приблизно 10% до повномасштабного вторгнення до понад 30% у 2024–2025 роках [4]. Це робить цифрові рішення частиною виробничої необхідності. Супутниковий моніторинг, карти полів, дрони для агрономії, датчики вологи, змінні норми внесення, автоматизація елеваторів, планування техніки та цифровий контроль якості знижують втрати часу, пального, добрив і робочої сили [4]. Найбільшу практичну цінність мають технології, які прямо зменшують дефіцит праці або скорочують витрати виробника.

Четвертий пріоритет — енергетична резильєнтність. Переробка, сушіння зерна, холодильні системи, елеватори, іригація, тваринництво і харчова промисловість залежать від стабільної та доступної енергії. Контрольне джерело A6 фіксує прогнозовану вартість електроенергії для підприємств у 2025–2026 роках на рівні 12–15 грн за кВт·год [6]. У цьому контурі енергоефективність, власна генерація, біогаз, біометан, використання аграрних відходів і теплове поєднання виробництв стають сценарними параметрами, а не другорядними технічними рішеннями [6].

П’ятий пріоритет — відновлення тваринництва і харчової промисловості. Держстатівський блок у A6-пакеті фіксує довготривале падіння виробництва молока: з 24,5 млн тонн у 1990 році до близько 7,2 млн тонн у 2024 році [8]. Цей спад має значення для реіндустріалізації, тому що тваринництво перетворює кормову базу на продукцію з вищою доданою вартістю. Воно створює попит на комбікорми, ветеринарію, холодну логістику, переробку, упаковку, лабораторний контроль і регіональну зайнятість [8].

R&D у цьому секторі має бути прикладним. Для АПК найбільшу цінність мають рішення, що зменшують втрати або знімають конкретні обмеження: технології картографування й розмінування ризикових земель; селекція та насінництво для стресових умов; точне внесення ресурсів; цифровий контроль вологості, врожайності й якості; автоматизація елеваторів; низьковитратні рішення для середніх виробників; біоенергетика з аграрних відходів; харчові технології для продукції з вищою експортною вартістю [4][6].

Інерційний сценарій до 2035 року означає, що АПК зберігає роль експортного стабілізатора, поступово адаптується до нової географії, але продовжує працювати з високою залежністю від сировинних потоків, логістичних витрат, сезонної праці та енергетичного тиску. У такому сценарії фізичний випуск може зростати, однак внутрішній промисловий ефект залишається нижчим за потенціал сектору [3][4][7].

Трансформаційна траєкторія має інший механізм. Вона починається з розмінування, відновлення водної інфраструктури, стабілізації енергії та модернізації логістики, але її економічний результат формується у довшому ланцюгу: переробка, тваринництво, харчова промисловість, комбікорми, біоенергетика, цифрове управління, контроль якості, експорт готовішої продукції [3][8]. У такій моделі поле залишається стартовою ланкою, а основний промисловий ефект виникає після збору врожаю.

Висновок для сценарію 2030–2035 такий: АПК може залишитися сильним експортером сировини або стати промисловим вузлом із вищою внутрішньою доданою вартістю. Вибір між цими траєкторіями залежить від темпу переробки, відновлення тваринництва, енергоефективності, цифровізації, логістичної модернізації та здатності компаній працювати як єдиний виробничий ланцюг [3][4][6][8].

ПК як експортна опора і промисловий резерв України** Український АПК входить у горизонт 2030–2035 років із подвійною роллю. З одного боку, це один із головних секторів макроекономічної стійкості: до повномасштабного вторгнення сільське господарство забезпечувало близько 10% ВВП, 14% робочої сили та 41% загального експорту України [2]. З іншого боку, війна пошкодила виробничі активи, логістику, землю, тваринницькі потужності та операційний цикл. RDNA5 оцінює прямі збитки аграрного сектору у 12,1 млрд доларів США, сукупні втрати — у 78,0 млрд доларів США, а потреби відновлення — у 55,3 млрд доларів США [1].

Головний структурний висновок полягає у тому, що АПК має великий виробничий масштаб, але недостатньо використовує промисловий ефект цього масштабу. Ukraine Facility фіксує, що частка аграрної продукції в українському експорті за 19 років зросла більш ніж у чотири рази, тоді як значна частина товарного експорту залишається сировинною [3]. Це створює валютну роль, але обмежує внутрішнє захоплення доданої вартості через переробку, харчову промисловість, пакування, логістику, біоенергетику, технологічні сервіси та брендовану продукцію.

Ключові ризики інерційного сценарію концентруються у шести зонах. Перша — безпечний доступ до землі, включно з мінною небезпекою, пошкодженням активів і втратами регіональних бюджетів [1][2]. Друга — логістика: дорожчі маршрути, страхування, перевалка і прикордонна пропускна здатність сильніше б’ють по сировині з низькою вартістю на тонну [7]. Третя — кадри: дефіцит працівників у секторі зріс із приблизно 10% до понад 30% [4]. Четверта — енергія: сушіння, елеватори, іригація, холодильні контури й переробка стають дорожчими за високої вартості електроенергії [6]. П’ята — прибутковість виробника, яку стискають низькі закупівельні ціни та висока вартість логістики [7]. Шоста — довгострокова слабкість тваринництва і молочного сектору, що передувала повномасштабній війні [8].

Можливості АПК пов’язані з переходом до довшого виробничого ланцюга. Найважливіші напрями — переробка зернових та олійних, комбікорми, тваринництво, харчова промисловість, насінництво, холодна логістика, біоенергетика, цифрове землеробство, автоматизація та технологічні сервіси для виробників [3][4]. Ці напрями мають спільну функцію: вони збільшують частку вартості, яка залишається в Україні, і знижують залежність сектору від сировинної маржі.

Для сценарного моделювання A6 треба розділяти два горизонти. В інерційному горизонті сектор зберігає експортну роль, частково відновлює виробництво і підтримує платіжний баланс, але продовжує втрачати частину потенційного промислового ефекту через сировинну структуру, логістичні витрати, кадрові обмеження й енергетичний тиск [2][3][4][6]. У трансформаційному горизонті АПК стає платформою для переробки, енергетики, цифрових сервісів, харчових технологій і регіональних виробничих кластерів [3][8].

Для політики реіндустріалізації це означає, що АПК має розглядатися як промисловий сектор широкого контуру. Поле, елеватор, переробний завод, енергетичний вузол, лабораторія якості, логістичний маршрут і цифрова система управління мають працювати як один виробничий ланцюг. Саме цей ланцюг визначає, чи залишиться АПК переважно джерелом сировинної валютної виручки, чи стане одним із центрів нової промислової структури України до 2035 року [3].

** [1] World Bank, United Nations, European Commission. Ukraine Fifth Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA5) [Electronic resource]. 2025. URL: https://documents.worldbank.org/en/publication/documents-reports/documentdetail/099022025114040022/p1801741ca39ec0d81b5371ff73a675a0a8 [2] World Bank, United Nations, European Commission. Ukraine Fourth Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA4) [Electronic resource]. 2024. URL: https://documents1.worldbank.org/curated/en/099052925103531065/pdf/P180174-93c8e8c1-83a2-487d-aaec-a8435f9db418.pdf [3] Ministry of Economy of Ukraine, European Commission. Ukraine Facility — Recovery and Reform Plan of Ukraine [Electronic resource]. 2024. URL: https://www.ukrainefacility.me.gov.ua/wp-content/uploads/2024/03/plan-dlya-ukraine-facility_prezentacziya.pdf [4] Mediacenter Ukraine. Ukraine Faces a 30% Labor Shortage in Agriculture [Electronic resource]. 2024. URL: https://mediacenter.org.ua/ukraine-faces-a-30-labor-shortage-in-agriculture/ [5] Tridge. The agricultural sector paid excise tax of UAH 105.2 billion in 2024 [Electronic resource]. 2024. URL: https://www.tridge.com/news/the-agricultural-sector-paid-excise-tax-of-u-orjbhj [6] Ecotech.ua. Яка ціна світла для підприємства з травня 2025 року [Electronic resource]. 2025. URL: https://www.ecotech.ua/yaka-czina-svitla-dlya-pidpryyemstva-z-travnya-2025-roku/ [7] GrainTrade. Закупівельні ціни на зерно в Україні на 24 березня 2026 року [Electronic resource]. 2026. URL: https://graintrade.com.ua/novosti/zakupivelni-tcini-na-zerno-v-ukraini-na-24-bereznya-2026-roku.html [8] State Statistics Service of Ukraine. Agriculture, Livestock and Food Industry Statistics of Ukraine [Electronic resource / internal annex source]. 1991–2024. URL: internal annex source; public Derzhstat dataset URL to be mapped in final source-pack integration. [9] Latifundist. Топ-10 агрокомпаній України заробили понад 118 млрд грн за перше півріччя 2025 року [Electronic resource]. 2025. URL: https://latifundist.com/novosti/68211-top-10-agrokompanij-ukrayini-zarobili-ponad-118-mlrd-grn-za-pershe-pivrichchya-2025-roku

АПК / агропромисловий комплекс — широкий сектор, що охоплює рослинництво, тваринництво, зберігання, первинну й глибшу переробку, харчову промисловість, логістику, експорт, агросервіси, насіння, добрива, техніку, цифрові рішення та енергетичні контури виробництва. Сільське господарство — вужче ядро АПК: рослинництво, тваринництво та первинне виробництво сировини. Агропромисловий ланцюг — послідовність створення вартості від поля або ферми до елеватора, переробки, логістики, сертифікації, експорту або внутрішнього споживання. Сировинний експорт — експорт продукції з низькою або обмеженою глибиною внутрішньої переробки. Сировинна пастка АПК — стан, за якого країна має великий аграрний експорт, але значна частина потенційної маржі, переробки, брендування, харчових технологій і сервісів формується поза внутрішнім ланцюгом доданої вартості [3]. Додана вартість — економічна вартість, що створюється понад базову сировину через переробку, якість, упаковку, логістику, технології, енергетичну інтеграцію, контроль безпеки, бренд або складніший продукт. Переробка — перетворення аграрної сировини на продукцію з вищою вартістю: олію, шрот, борошно, корми, білкові інгредієнти, харчову продукцію, тваринницьку продукцію, біоенергетичні продукти. Логістичний тиск — зростання витрат і ризиків транспортування, перевалки, страхування, кордонів, портів, вагонів, автоперевезень і маршрутної невизначеності, що стискає маржу виробника [7]. Прямі збитки — фізичне пошкодження або втрата активів: техніка, обладнання, склади, логістична інфраструктура, поголів’я, багаторічні насадження, викрадені ресурси чи продукція [1]. Втрати — ширше економічне зменшення доходів, виробництва, експорту, маржі або операційної активності, яке виникає через війну, обмеження доступу до землі, логістику, ціни, працю та інші фактори [1]. Мінна небезпека / ERW — ризик для землі, працівників, техніки, громад і місцевих бюджетів, пов’язаний із мінами та вибухонебезпечними залишками війни [2]. Кадровий дефіцит — нестача працівників для польових робіт, ремонту техніки, тваринництва, елеваторів, логістики, харчової переробки та управління якістю [4]. Енергетичний тиск — вплив вартості й нестабільності електроенергії та пального на сушіння, зберігання, холодильні потужності, переробку, іригацію, тваринництво та логістику [6]. Вертикальна інтеграція — модель компанії, яка контролює кілька ланок: виробництво, зберігання, переробку, логістику, експорт, продаж або сервіс. Агрохолдинг — велика аграрна група з масштабним земельним банком, виробничими активами, управлінською системою, фінансовим доступом і часто власною інфраструктурою. Digital agriculture / цифрове землеробство — використання даних, сенсорів, супутників, дронів, карт полів, програм управління, автоматизованої техніки та аналітики для зниження витрат і підвищення точності виробництва. Інерційний сценарій — траєкторія, за якої сектор частково адаптується до війни, підтримує експорт, але зберігає сировинну орієнтацію, високу логістичну залежність, кадрові обмеження і нижчий внутрішній ефект. Трансформаційна траєкторія — траєкторія, за якої АПК переходить до більшої частки переробки, технологій, біоенергетики, логістичної модернізації, цифрових сервісів і регіональних виробничих ланцюгів.

ATA-01 — Прямі збитки, втрати та потреби відновлення A6-T01-R01 | Прямі збитки аграрного сектору | RDNA5 | 12.1 | USD bn | [1] | verified A6-T01-R02 | Сукупні втрати аграрного сектору | RDNA5 | 78.0 | USD bn | [1] | verified A6-T01-R03 | Потреби відновлення | RDNA5 | 55.3 | USD bn | [1] | verified A6-T01-R04 | Категорії пошкоджень | RDNA5 | техніка; склади; логістика; поголів’я; багаторічні насадження; викрадені ресурси / продукція | categorical | [1] | verified

ATA-02 — Виробничий масштаб і шок виробництва A6-T02-R01 | Виробництво зернових та олійних | 2021 | 105.0 | mn tonnes | [2] | verified A6-T02-R02 | Виробництво зернових та олійних | 2023 | 79.0 | mn tonnes | [2] | verified A6-T02-R03 | Виробництво зернових | 2024 | 56.2 | mn tonnes | [8] | verified in source card

ATA-03 — Макроекономічна роль A6-T03-R01 | Частка сільського господарства у ВВП | pre-invasion | 10 | % | [2] | verified A6-T03-R02 | Частка у робочій силі | pre-invasion | 14 | % | [2] | verified A6-T03-R03 | Частка у загальному експорті | pre-invasion | 41 | % | [2] | verified

ATA-04 — Логістика, коридори та пропускна здатність A6-T04-R01 | Вантажі, оброблені українським експортним коридором і Дунайськими портами | 2024 | 97.2 | mn tonnes | [2] | verified A6-T04-R02 | Зростання обробки вантажів порівняно з 2023 | 2024 vs 2023 | 57 | % | [2] | verified A6-T04-R03 | Пункти пропуску під модернізацією | RDNA4 period | 18 | count | [2] | verified

ATA-05 — Праця та кадрові обмеження A6-T05-R01 | Дефіцит кадрів у сільському господарстві | before full-scale invasion | ≈10 | % | [4] | verified A6-T05-R02 | Дефіцит кадрів у сільському господарстві | 2024–2025 | \>30 | % | [4] | verified A6-T05-R03 | Загальне скорочення робочої сили після лютого 2022 | RDNA4 period | 10.4 | % | [2] | verified

ATA-06 — Енергія, ціни та маржа A6-T06-R01 | Орієнтовна ціна електроенергії для підприємств | 2025–2026 | 12–15 | UAH/kWh | [6] | verified in source card A6-T06-R02 | Висока логістика й обмежений експортний попит тиснуть на закупівельні ціни | 2026 source point | categorical | pressure indicator | [7] | verified qualitative claim

ATA-07 — Фіскальна та валютна роль A6-T07-R01 | Бюджетні надходження за джерелом A6 | 2024 | 105.2 | UAH bn | [5] | verified with classification caution A6-T07-R02 | Надходження, пов’язані з агропродукцією українського виробництва | 2024 | 85.9 | UAH bn | [5] | verified with classification caution A6-T07-R03 | Частка R02 у R01 | 2024 | 81.7 | % | [5] | verified with classification caution A6-T07-R04 | Внесок сектору у валютні надходження | 2024 | 59 | % | [5] | verified

ATA-08 — Тваринництво, молочний сектор і харчова переробка A6-T08-R01 | Виробництво молока | 1990 | 24.5 | mn tonnes | [8] | verified in source card A6-T08-R02 | Виробництво молока | 2024 | ≈7.2 | mn tonnes | [8] | verified in source card A6-T08-R03 | Стан тваринництва і молочного сектору | long-term | structural decline | categorical | [8] | verified in source card

ATA-09 — Компанійна концентрація A6-T09-R01 | Сукупна виручка топ-10 агрокомпаній | H1 2025 | 118.1 | UAH bn | [9] | verified A6-T09-R02 | Функціональні групи компаній | current | integrated food/poultry; crop producers; traders; logistics; inputs; processors; SMEs | categorical | report synthesis | supported at category level